Connect with us

Судова практика

Рішення суду є прийнятим про права, інтереси та обов’язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в рішенні є висновки про її права, інтереси та обов’язки

Дата публікації:

13 січня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 466/5766/13-ц залишив без задоволення касаційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, оскільки оскаржуваним рішенням не вирішувалось питання про її права, обов’язки та інтереси.

Позикодавець звернувся до суду із позовом до позичальника про стягнення боргу.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.

Особа, яка не брала участі у справі, звернулась до апеляційного суду зі скаргою на зазначене рішення, вважаючи, що договір позики, укладений між сторонами, порушує її майновий інтерес на отримання заборгованості з позичальника за іншим договором.

Ухвалою апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою закрито у зв’язку з тим, що оскаржуваним рішенням не вирішувалось питання про права, обов’язки та інтереси скаржника.

У касаційній скарзі особа, яка не брала участі у справі, зазначала, що під час розгляду справи апеляційний суд не врахував наявних зобов’язань позичальника щодо відмови від укладення інших договорів позики, які він таки уклав, чим порушив прав та інтереси скаржника.

Верховний Суд з’ясував, що звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, особа, яка не брала участі у справі, зазначала, що між ним та позичальником було укладено договір позики та додаткову угоду до нього.

Згідно з умовами додаткової угоди позичальник взяв на себе зобов’язання не укладати з будь-якими третіми особами кредитних договорів, договорів позики, поруки, іпотеки, застави та будь-яких інших договорів, які б створювали для позичальника зобов’язання на суму більшу 10 000 грн. У зв’язку із укладенням між сторонами договору позики платоспроможність позичальника значно знизилась, а тому оскаржуване рішення, яким стягнуто на користь позикодавця заборгованість з позичальника, безпосередньо впливає на його права та інтереси.

Також Верховний Суд вказав, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов’язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов’язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов’язки такої особи. Будь-який інший правовий зв’язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 р. у справі № 910/18705/17, від 3 червня 2019 р. у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 р. у справі № 910/16430/14, від 5 травня 2020 р. у справі № 910/9254/18.

Невиконання позичальником умов договору позики та додаткової угоди до нього не спростовує наявності в останнього боргових зобов’язань перед позикодавцем.

Таким чином, встановивши, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий суд не вирішував питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки особи, яка не брала участі у справі та звернулася з апеляційною скаргою на це рішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 17 лютого 2020 р. у справі № 668/17285/13-ц.

Доводи касаційної скарги на правильність висновку суду апеляційної інстанції не впливають, оскільки особа, яка зверталася з апеляційною скаргою, не довела, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов’язки, і такий зв’язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, це означає, що скаржник в апеляційній скарзі чітко не зазначив, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов’язки, та про які саме.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Під час розгляду справи про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення позивач звільняється від сплати судового збору

Опубліковано

on

10 лютого 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 143/179/19 скасував ухвалу апеляційного суду, який помилково дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення матеріальної допомоги має бути оплачена судовим збором.

Особа звернулась до суду із позовом до комунального закладу районної ради, відділу освіти районної державної адміністрації про зміну дати звільнення, стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення.

Районний суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

Позивачка подала апеляційну скаргу, яку ухвалою апеляційного суду спочатку було залишено без руху, а згодом – повернуто з тих мотивів, що нею у визначені строки не усунуто недоліки, зокрема – не сплачено судовий збір.

У касаційній скарзі позивачка зазначала, що судом апеляційної інстанції не було враховано положення п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і скаргу повернуто безпідставно.

Верховний Суд вказав, що предметом позову у цій справі є зміна дати звільнення та стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі   у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Районний суд, ухвалюючи рішення у справі та вирішуючи питання про розподіл судових витрат, дійшов висновку, що при поданні позовної заяви позивачка за вимоги про зміну дати звільнення та стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення повинна була сплатити судовий збір.

Апеляційний суд вказуючи про те, що позивачка не звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», визначив розмір судового збору, який підлягав, за його висновком, сплаті за подання апеляційної скарги на рішення районного суду.

Проаналізувавши  ст. 2 Закону України «Про оплату праці», Верховний Суд дійшов висновку, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 р. у справі № 760/14696/16-ц.

Суд апеляційної інстанції, як і районний суд, на зазначене уваги не звернув, помилково вирішивши, що позовна вимога про стягнення матеріальної допомоги має бути оплачена судовим збором.

Отже, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, а справу передав до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребує, полягає в умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на таке ухилення

Опубліковано

on

27 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 442/8069/17 залишив без задоволення касаційну скаргу спадкоємця, який просив усунути іншого спадкоємця від права на спадкування за законом.

Спадкоємець за заповітом звернувся до суду з позовом до спадкоємиці за законом про усунення від права на спадкування за законом. Як третю особу залучено приватного нотаріуса.

Спадкодавець склав на користь позивача заповіт, яким заповів усе належне йому на день смерті майно позивачу.

Після подання приватному нотаріусу заяви про прийняття спадщини за заповітом, позивач дізнався, що на майно, яке залишилось після смерті спадкодавця претендує також відповідачка як дружина-пенсіонерка в порядку ст. 1241 ЦК України.

Позивач вважав, що оскільки відповідачка ніколи не проживала з спадкодавцем як подружжя, свідомо, знаючи про його хворобу, з метою спадкування його майна, затягувала розгляд справи про розірвання шлюбу, не надавала спадкодавцю, у якого було онкологічне захворювання, належної допомоги та підтримки до дня його смерті, є всі підстави для усунення її від права на спадкування.

Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено, оскільки для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємця може бути усунено від спадкування, чого позивач не довів.

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що тлумачення абз. 2 ч. 1 ст. 1241 ЦК України свідчить, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення. Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до ст. 1224 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 р. у справі № 337/6000/15-ц та від 4 липня 2018 р. у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що «ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій».

Отже, за висновком ВС, встановивши відсутність умов, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Для зміни черговості одержання права на спадкування за законом на користь спадкоємця, який опікувався спадкодавцем, необхідно довести п’ять обставин

Опубліковано

on

22 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 331/6453/18 залишив без задоволення касаційну скаргу спадкоємиці, яка не довела наявності підстав для задоволення її позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування за законом.

Спадкоємиця за законом четвертої черги звернулася до суду з позовом до спадкоємиці першої черги, в якому зокрема просила змінити черговість одержання права на спадкування, надати їй право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги.

Районний суд позов задовольнив.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині зміни черговості одержання права на спадкування, надання їй права на спадкування разом із спадкоємцями першої черги скасував, установивши відсутність підстав, передбачених ст. 1259 ЦК України, та ухвалив у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовив.

Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі ст. 1261 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями цієї черги за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

За змістом наведеної норми при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести ці факти.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження – прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2019 р. в справі № 569/18047/17-ц, від 26 вересня 2019 р. у справі № 521/6358/17, від 9 жовтня 2019 р. у справі № 552/8452/17, від 27 травня 2020 р. у справі № 755/8930/18, від 18 червня 2020 р. у справі № 565/1046/16-ц, від 27 серпня 2020 р. в справі № 266/2391/16, від 17 вересня 2020 р. у справі № 755/14155/16-ц, від 2 грудня 2020 р. у справі № 592/1045/18-ц, від 1 березня 2021 р. у справі № 233/5990/18, від 17 березня 2021 р. у справі № 200/12980/14).

Проте позивачкою не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є її процесуальним обов`язком у силу ст.ст. 12, 81 ЦПК України.

За висновком ВС, встановивши, що позивачка не довела факт перебування спадкодавця у безпорадному стані та неможливість останнього здійснювати звичайні речі і догляд за собою, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні її позову.

Посилання у касаційній скарзі на те, що законодавчо не встановлено термін перебування особи у безпорадному стані і це є оціночним поняттям з урахуванням певних обставин кожної справи, тому позивач не мала доводити безпорадність стану спадкодавця за весь період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не впливають на правильність висновків апеляційного суду, оскільки у цій справі позивачкою не доведено належними доказами і судом не встановлено факту перебування спадкодавця у безпорадному стані за будь-який період.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram