Connect with us

Судова практика

Недопустимим доказом є протокол пред’явлення особи для впізнання, який не містить опису всіх осіб, які пред’являлися

21 липня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 331/2390/17 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, погодившись із висновками судів попередніх інстанцій щодо недопустимості доказів.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч.ч. 2, 3 ст. 185 КК, і виправдано за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень.

У касаційній скарзі прокурор зазначав, що суд першої інстанції не надав належної оцінки низці доказів сторони обвинувачення, що у свою чергу не було перевірено судом апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення касаційну скаргу, Верховний Суд погодився з висновками місцевого та апеляційного судів:

– про недопустимість такого доказу, як протоколи пред’явлення особи для впізнання, оскільки у них відсутній опис усіх осіб, які пред’являлися для впізнання за номерами від одного до чотирьох, а також не зазначено про те, хто є тією особою (прізвище, ім’я, по батькові), яку свідок впізнав на відповідних фото (відомості щодо анкетних даних осіб не зазначені), та спосіб, у який було проведена така слідча дія, що призвело до порушення вимог статті 228 КПК;

– про недопустимість такого доказу, як протокол слідчого експерименту, оскільки виправданий у своїх показаннях зазначив, що він лише фотографувався на фоні приміщень, на які вказував слідчий, а понятими були особи без постійного місця проживання. Таких свідків сторона обвинувачення не представила суду для підтвердження проведення вказаних слідчих дій відповідно до вимог чинного законодавства.

Верховний Суд проаналізував й інші докази, які були у кримінальному провадженні, та дійшов висновку, що в процесі перевірки матеріалів кримінального провадження не встановлено допущення процесуальних порушень під час оцінки та дослідження доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про недоведеність вини особи у вчиненні кримінальних правопорушень.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Рішення в ЄДРСР

Судова практика

Створення небезпеки для руху внаслідок протиправної поведінки потерпілого пішохода не звільняє водія від виконання вимог ПДР

5 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 753/10028/18 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який наполягав, що висновки наданої захистом експертизи не були взяті судом до уваги.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

У касаційній скарзі захисник зазначав, що суди необґрунтовано відкинули висновок експертів за результатами проведення комплексної автотехнічної та фототехнічної експертизи.

Верховний Суд вказав, що законодавець, передбачивши у ч. 2 ст. 101 КПК право сторони захисту надати суду висновок експерта, тим самим установив і обов’язок суду його розглянути у сукупності з іншими доказами. У кримінальних провадженнях, які стосуються ДТП, експертне дослідження може вплинути на остаточне рішення або позначитися на остаточному рішенні суду. Тому право захисту спростовувати висновки експертів, надані обвинуваченням, за допомогою іншого висновку, наданого захистом, має бути забезпечене судом.

Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, з метою забезпечення дотримання принципу змагальності сторін за клопотанням захисника суд першої інстанції долучив до матеріалів кримінального провадження висновок експертів, підготовлений за заявою захисника.

Суд не взяв до уваги та не визнав доказом відсутності в діях водія невідповідностей вимогам ПДР, яку встановлено вказаним висновком експертів, оскільки саме цей висновок відповідає з’ясованим обставинам, був складений з урахуванням більш широкого обсягу вихідних даних та в частині визначення моменту виникнення небезпеки для руху водія узгоджується з дослідженим відеозаписом ДТП.

Суд першої інстанції на підставі досліджених доказів встановив, що в діях потерпілого як пішохода в дорожній обстановці, що склалася, вбачаються ознаки порушення вимог пп. «б», «г» п. 4.14 ПДР, які регламентують заборону пішоходам раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід, а також переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках.

Однак незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди водій зобов’язаний був виконати вимогу п. 12.3 ПДР і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди. Таким чином, те, що небезпеку для руху (а саме перехід проїзної частини поза пішохідним переходом, а також здійснення вибігу на проїзну частину поза пішохідним переходом) створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту ПДР.

Таким чином, Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Якщо заборонену до обігу речовину на час судового розгляду вилучено зі списку небезпечних, кримінальна відповідальність особи виключається

12 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 333/7457/16 погодилася з висновками судів, що в інкримінованих обвинуваченому діях відсутній склад кримінального правопорушення та відмовила у задоволенні касаційної скарги прокурора.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу визнано невинуватою у пред’явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України та виправдано, зокрема з тих мотивів, що скільки постановою КМУ від 16 травня 2018 р. № 390 заборонену раніше до обігу речовину виключено зі списку 1 «Особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено» таблиці 1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 6 травня 2000 р. № 770, в інкримінованих обвинуваченому взагалі відсутній склад злочину.

У касаційній скарзі прокурор стверджував, що висновки суду першої інстанції про відсутність в діях особи складу злочину у частині обвинувачення його в незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту, а також незаконному збуті особливо небезпечних засобів за вищевказаними епізодами з посиланням на постанову КМУ № 390 є помилковими.

Верховний Суд вказав, що за результатами розгляду кримінального провадження суд першої інстанції встановив, що відповідно до списку 1 «Особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено» таблиці 1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів AB-PINACA-CHM віднесено до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено. Згідно з приміткою цього списку також включаються гомологи перелічених у ньому наркотичних засобів (якщо вони окремо не виключені) у разі, коли існування таких гомологів можливе. Відповідно до списку 2 зазначеного переліку AB-PINACA та PVP віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено.

Проте зі змісту постанови КМУ від 16 травня 2018 р. № 390 «Про внесення змін до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» вбачається, що зі списку 1 «Особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено» таблиці 1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів виключено AB-PINACA-CHM, гомологом якого є MAB-CHMINACA, незаконне придбання, зберігання з метою збуту та незаконний збут якого інкриміновано особі за кожним з епізодів. Тому  в його діях відсутній склад злочину.

Отже, пославшись на положення ч. 1 ст. 5 КК про те, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Джерелом обізнаності лікаря про стан здоров’я вагітної пацієнтки є не лише її амбулаторна картка

6 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 226/627/17 відмовив у задоволенні касаційної скарги засудженого, який неналежно виконав свої професійні обов’язки внаслідок недбалого ставлення до них, що спричинило смерть новонародженого.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, лікаря акушера-гінеколога засуджено за ч. 2 ст. 140 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права займатися лікарською та акушерсько-гінекологічною діяльністю на строк 2 роки.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК його звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Його визнано винуватим у тому, що він, будучи медичним працівником, перебуваючи на чергуванні у стаціонарному пологовому відділенні лікарні, маючи достатній досвід, кваліфікацію, умови та засоби для проведення лікування і здійснення лабораторних досліджень, будучи відповідальним за надання медичної допомоги вагітній потерпілій, неналежно виконав свої професійні обов’язки, що спричинило смерть новонародженого.

У касаційній скарзі засуджений стверджував, що тяжкі наслідки для дитини настали у зв`язку з тим, що в амбулаторній картці вагітної потерпілої не було зазначено про її хронічні захворювання й остання про них не повідомила. Відповідно до п. 2.3. Методичних рекомендацій щодо організації надання амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги, затверджених наказом МОЗ України від 15 липня 2011 р. № 417 «Про організацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні», обов`язок отримання інших даних про хворобу потерпілої, крім тих, що зазначені у виписці з амбулаторної карти вагітної, на нього не покладався, а тому в його діях відсутня об`єктивна сторона інкримінованого злочину. Наполягав, що тяжкі наслідки для дитини також настали у зв’язку з перешкоджанням сторонніми особами (матір’ю породіллі) проведенню реанімації та порушенням заборони транспортування дитини до іншого лікувального закладу.

Верховний Суд не погодився з доводами скаржника про те, що на лікаря не покладено обов’язків самостійно отримувати дані про хронічні захворювання вагітної пацієнтки.

Згідно з вимогами п. 2.3 Методичних рекомендацій № 417  після першого візиту фахівець, який спостерігає вагітну, обов`язково отримує інформацію від лікаря загальної практики – сімейної медицини (дільничного терапевта) про стан здоров`я вагітної. У разі спостереження вагітної у лікаря загальної практики – сімейної медицини він заповнює цей додаток сам.

Згідно з даними акта службового розслідування потерпіла останнього разу також стаціонарно лікувалася через загострення хронічного бронхіту з астматичним компонентом. Отже, лікар був обізнаний зі станом її здоров’я. Йому також було відомо про те, що остання раніше перенесла хронічний бронхіт. Тому доводи засудженого про відсутність у його діях об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК, є необґрунтованими.

Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 78 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. на лікаря покладено обов’язок надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу.

Згідно з висновками експерта діагноз під час надходження потерпілої встановлений неправильно, не було проведено діагностичних проб передчасного розриву плодових оболонок, а причиною розвитку ускладнень стану дитини на момент народження є невстановлений діагноз «дистрес плоду» під час пологів та несвоєчасно надана медична допомога новонародженому, несвоєчасне родорозродження, що призвело до настання тяжких наслідків для дитини у зв’язку з неналежним наданням медичної допомоги лікарем.

Отже, як зазначила комісія експертів, виникнення вказаних захворювань у дитини мало місце в момент народження.

Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги засудженого.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

В тренді

Telegram