Connect with us

Судова практика

Недоведення направлення вимоги іпотекодавцю є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

23 червня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду постановою у справі № 645/1979/15-ц відмовила у задоволенні касаційної скарги відповідача, який не дотримався встановленої процедури досудового врегулювання спору.

Підприємство, уклавши договір факторингу з банком, отримало в останнього право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними із позивачем у цій справі. Після цього підприємство (фактор) направило позивачеві досудову вимогу, в якій повідомило про існування кредитної заборгованості  та просило в тридцятиденний строк повернути кредитні кошти з нарахованими на них відсотками. Позивач також  повідомлявся про те, що у разі невиконання цієї вимоги буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згодом позивач дізнався, що приватним нотаріусом було вчинено виконавчий  напис, відповідно до якого звернено стягнення на нерухоме майно за іпотечним договором. Посилаючись на те, що заборгованість за кредитним договором не була безспірною, оскільки на момент вчинення виконавчого напису існував спір у суді, позивач просив визнати зазначений напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено. Суд зазначив, що позивач допустив заборгованість за кредитом, що є підставою для вчинення нотаріусом виконавчого напису. При цьому аби переконатися у безспірності заборгованості, нотаріус не зобов’язаний встановлювати наявність спору про заборгованість у суді.

Апеляційний суд вказане рішення скасував і ухвалив нове, яким виконавчий напис нотаріуса визнав таким, що не підлягає виконанню, взявши до уваги наявність судового спору по цій справі, і вказав, що таким чином заборгованість може бути стягнута з позивача двічі. Також суд зазначив, що підприємство не надало доказів отримання позивачем досудової вимоги про усунення порушення, а отже, відповідачем не доведено отримання ним права розпочати звернення стягнення.

Велика Палата Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу відповідача, вказала, що положення ч.ч. 1, 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» є імперативними. Відповідно до них, у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Колегія зазначила, що саме лише порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами направлення та отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушень договору, а відтак, і виконання вимог пп. 2.3 п. 2 Гл. 16 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій та пункту 4.1.1 договору іпотеки. Зазначене свідчить про порушення законодавчої вимоги щодо належного повідомлення іпотекодавця.

Велика Палата також зазначила, що наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення. 

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Безпідставне виділення в окреме провадження матеріалів кримінальної справи щодо одного обвинуваченого з групи є істотним порушенням закону

20 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 344/20740/18 дійшов висновку, що виділення матеріалів кримінального провадження щодо одного з обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб, ураховуючи системне тлумачення КПК, якщо всі обвинувачені були присутні під час розгляду справи судом, від явки до суду не ухилялися, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, осіб засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України за те, що вони шляхом обману заволодівали правами на нерухоме майно, нерухомим майном упродовж кількох років.

У касаційній скарзі особа, матеріали стосовно якої були виділені в окреме провадження, зазначала про незаконне виділення матеріалів кримінального провадження щодо обвинувачених в окреме провадження.

Верховний Суд, проаналізувавши положення ч.ч. 3, 4 ст. 217, ч. 1 ст. 334, ст. 335 КПК, дійшов до висновку, що з їх системного аналізу вбачається, що рішення про виділення матеріалів кримінального провадження ухвалюється судом у разі наявності визначених для цього законом підстав. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування особи обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб, при цьому кожен з епізодів злочинної діяльності було інкриміновано їм із посиланням на вказану кваліфікуючу ознаку.

Усі обвинувачені були присутні під час розгляду справи судом, від явки до суду не ухилялися, що свідчить про відсутність передумов, регламентованих нормами КПК для виділення матеріалів, а тому виділення в окреме провадження матеріалів у цій кримінальній справі було безпідставним, оскільки таке виділення призвело до порушення загальних засад кримінального провадження, а також до порушення прав обвинуваченого на справедливий суд, що передбачає незалежність та безсторонність суду, розумний строк розгляду справи, рівність учасників кримінального провадження та справедливу (належну) процедуру розгляду справи.

Зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду повно, об’єктивно та всебічно з’ясувати обставини кримінального провадження і постановити судове рішення, яке відповідало б вимогам КПК та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд не дав належної оцінки вказаним порушення вимог закону та не виправив їх. Більше того, його висновок про правомірне виділення матеріалів кримінального провадження стосовно осіб, які виявили добровільне бажання спрощеного розгляду справи, є безпідставним.

Отже, Верховний Суд скасував вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Створення небезпеки для руху внаслідок протиправної поведінки потерпілого пішохода не звільняє водія від виконання вимог ПДР

5 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 753/10028/18 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який наполягав, що висновки наданої захистом експертизи не були взяті судом до уваги.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

У касаційній скарзі захисник зазначав, що суди необґрунтовано відкинули висновок експертів за результатами проведення комплексної автотехнічної та фототехнічної експертизи.

Верховний Суд вказав, що законодавець, передбачивши у ч. 2 ст. 101 КПК право сторони захисту надати суду висновок експерта, тим самим установив і обов’язок суду його розглянути у сукупності з іншими доказами. У кримінальних провадженнях, які стосуються ДТП, експертне дослідження може вплинути на остаточне рішення або позначитися на остаточному рішенні суду. Тому право захисту спростовувати висновки експертів, надані обвинуваченням, за допомогою іншого висновку, наданого захистом, має бути забезпечене судом.

Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, з метою забезпечення дотримання принципу змагальності сторін за клопотанням захисника суд першої інстанції долучив до матеріалів кримінального провадження висновок експертів, підготовлений за заявою захисника.

Суд не взяв до уваги та не визнав доказом відсутності в діях водія невідповідностей вимогам ПДР, яку встановлено вказаним висновком експертів, оскільки саме цей висновок відповідає з’ясованим обставинам, був складений з урахуванням більш широкого обсягу вихідних даних та в частині визначення моменту виникнення небезпеки для руху водія узгоджується з дослідженим відеозаписом ДТП.

Суд першої інстанції на підставі досліджених доказів встановив, що в діях потерпілого як пішохода в дорожній обстановці, що склалася, вбачаються ознаки порушення вимог пп. «б», «г» п. 4.14 ПДР, які регламентують заборону пішоходам раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід, а також переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках.

Однак незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди водій зобов’язаний був виконати вимогу п. 12.3 ПДР і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди. Таким чином, те, що небезпеку для руху (а саме перехід проїзної частини поза пішохідним переходом, а також здійснення вибігу на проїзну частину поза пішохідним переходом) створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту ПДР.

Таким чином, Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Якщо заборонену до обігу речовину на час судового розгляду вилучено зі списку небезпечних, кримінальна відповідальність особи виключається

12 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 333/7457/16 погодилася з висновками судів, що в інкримінованих обвинуваченому діях відсутній склад кримінального правопорушення та відмовила у задоволенні касаційної скарги прокурора.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу визнано невинуватою у пред’явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України та виправдано, зокрема з тих мотивів, що скільки постановою КМУ від 16 травня 2018 р. № 390 заборонену раніше до обігу речовину виключено зі списку 1 «Особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено» таблиці 1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 6 травня 2000 р. № 770, в інкримінованих обвинуваченому взагалі відсутній склад злочину.

У касаційній скарзі прокурор стверджував, що висновки суду першої інстанції про відсутність в діях особи складу злочину у частині обвинувачення його в незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту, а також незаконному збуті особливо небезпечних засобів за вищевказаними епізодами з посиланням на постанову КМУ № 390 є помилковими.

Верховний Суд вказав, що за результатами розгляду кримінального провадження суд першої інстанції встановив, що відповідно до списку 1 «Особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено» таблиці 1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів AB-PINACA-CHM віднесено до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено. Згідно з приміткою цього списку також включаються гомологи перелічених у ньому наркотичних засобів (якщо вони окремо не виключені) у разі, коли існування таких гомологів можливе. Відповідно до списку 2 зазначеного переліку AB-PINACA та PVP віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено.

Проте зі змісту постанови КМУ від 16 травня 2018 р. № 390 «Про внесення змін до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» вбачається, що зі списку 1 «Особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено» таблиці 1 Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів виключено AB-PINACA-CHM, гомологом якого є MAB-CHMINACA, незаконне придбання, зберігання з метою збуту та незаконний збут якого інкриміновано особі за кожним з епізодів. Тому  в його діях відсутній склад злочину.

Отже, пославшись на положення ч. 1 ст. 5 КК про те, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

Telegram