Судова практика
Неможливо встановити факт постійного проживання заявника на території України станом на 1991 рік на підставі наданих ним доказів, які не містять інформації про це
21 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 740/4027/20 задовольнив касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у справі, в якій не видалося можливим встановити факт постійного проживання заявника на території України.
Особа звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 р.
Міськрайонний суд відмовив у задоволенні заяви, мотивуючи рішення тим, що зазначені заявницею обставини про її проживання до 2000 р., зокрема і станом на серпень 1991 р. на території Криму, тобто України, не доведено жодним доказом.
Читайте також: Процедура отримання громадянства України
Апеляційний суд рішення міськрайонного суду скасував та задовольнив заяву з тих мотивів, що при розгляді цієї заяви встановлюється лише факт проживання заявниці станом на 24 серпня 1991 р. на території України, а не отримання нею громадянства України. У цій справі достовірно підтверджено, що родина заявниці проживала на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», до, після, а також станом на 24 серпня 1991 р.
У касаційній скарзі Управління Державної міграційної служби України зазначало, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт особистого постійного проживання заявниці на території України станом на 24 серпня 1991 р. Норми законодавства передбачають необхідність підтвердження факту проживання на території України станом на певну дату саме конкретної особи, а не членів її сім`ї.
Читайте також: Процедура прийняття до громадянства України
Верховний Суд вказав, що Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 р., в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27 червня 2006 р., затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.
Пунктом 25 Порядку визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 р. на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (ч. 1 ст. 8 Закону) подає документи, передбачені пп. «а» – «в» п. 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
Читайте також: Стирають кордони для бізнесу та цифрових кочівників: e-Residency приймає виклики пандемічного світу
Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують цей факт, або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Щодо наданих заявницею документів Верховний Суд зазначив, що працевлаштування її матері станом на лютий 1991 р. палатною санітаркою у лікарні не може бути беззаперечним доказом проживання заявниці на території України, оскільки станом на 1991 р. вона була повнолітньою.
Надана заявницею довідка зі школи також не може доказом факту її проживання на території України станом на 1991 р., оскільки містить інші періоди її навчання у зазначеній школі.
Також не є належним доказом акт обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї/особи, складний 1 липня 2020 р., оскільки не свідчить про факт проживання заявниці у спірний період.
Враховуючи це, Верховний Суд дійшов висновку, що неможливо встановити факт постійно проживання заявника на території України станом на 1991 р. на підставі доказів, які не містять інформації щодо такого проживання саме відносно особи, яка безпосередньо звернулася із заявою про встановлення такого факту, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення місцевого суду.
Підготував Леонід Лазебний
