Для оголошення особи померлою не досить самої лише відсутності відомостей про місце її перебування протягом трьох років - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Для оголошення особи померлою не досить самої лише відсутності відомостей про місце її перебування протягом трьох років

Дата публікації:

7 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 390/1443/19-ц відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника, який не надав доказів для встановлення обставин, на підставі яких можливо б було зробити вірогідне припущення про смерть його брата.

Особа звернулася до суду із заявою про оголошення померлим свого рідного брата, який, за твердженням заявника, 2002 р. пішов з дому та не повернувся. Оголошення брата померлим було необхідне заявнику для дооформлення спадщини за законом після смерті їхньої матері.

Читайте також: Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні заяви відмовлено з тих мотивів, що заявником не надано належних та допустимих доказів для встановлення обставин, на підставі яких можливо б було зробити вірогідне припущення про смерть брата, оскільки у заяві до суду і у поясненнях заявник лише констатував факт відсутності з братом будь-якого зв’язку, відсутність відомостей про місце його перебування, але жодним чином не доводив можливі припущення про його смерть, при тому, що іншими доказами доводиться, що у 2002 р. брат виїхав до Російської Федерації або на заробітки.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання, реєстрації, саме по собі не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою.

Читайте також: Відсутність відомостей про місце перебування особи не є безумовною підставою для визнання її безвісно відсутньою

Розглянувши касаційну скаргу заявника, Верховний Суд вказав, що у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз’яснено, що громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.

Системний аналіз ч. 1 ст. 46, ст. 47 ЦК України, ч. 1 ст. 306 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина.

Тобто особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення фізичної особи померлою ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи (правова презумпція).

Читайте також: Для зміни черговості одержання права на спадкування за законом на користь спадкоємця, який опікувався спадкодавцем, необхідно довести п’ять обставин

При розгляді справ вказаної категорії судам слід, крім іншого, з`ясовувати, чи може бути відсутність особи умисною, тобто чи не переховується вона від правоохоронних органів з метою уникнення юридичної відповідальності.

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 6 листопада 2019 р. у справі № 226/3053/18.

Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 р. у справі № 461/424/15-ц.

При цьому заявник не спростував наявні у справі докази, а саме інформацію головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, а також показання свідків про те, що його брат з 2002 р. нібито виїхав до Російської Федерації або на заробітки.

Доводи касаційної скарги, в якій неодноразово зазначається, що брат заявника безвісти відсутній з посиланням на відповідні докази, вказують на те, що заявник не позбавлений права звернутися до суду із заявою у порядку ст. 43 ЦК України, згідно з якою фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Верховний Суд також звернув увагу на те, що заявник не довів мету, для якої він просив визнати свого брата померлим, оскільки згідно з положеннями Книги Шостої ЦК України «Спадкове право» у нього відсутні для цього перешкоди.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Позов про визнання переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток не є належним способам захисту прав учасника товариства

Опубліковано

on

15 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 909/863/19 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, вказавши, що якщо позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення переважного права на придбання частки у праві спільної часткової власності, належним способом захисту порушених прав позивача, який фактично прагне придбати таку відчужену частку іншого учасника, є позов про переведення на позивача прав і обов’язків покупця частки (частини частки).

Читайте також: Нотаріус є податковим агентом при посвідченні договору купівлі-продажу корпоративних прав між фізичними особами

Учасник Дочірнього підприємства звернувся до суду з позовом до власників 2/3 часток корпоративних прав у ДП про визнання переважного права на придбання корпоративних прав та часток у статутному капіталі ДП.

Мотивував позов тим, що відповідачі неправомірно відчужили як свої частки, так і належну позивачу 1/3 частину його корпоративних прав у зазначеному ДП, чим порушили як корпоративні права позивача, так і його переважне право на придбання часток інших учасників у статутному капіталі.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у позові відмовлено з тих мотивів, що визнання переваженого права на придбання корпоративних прав не є належним способом захисту порушеного права, оскільки корпоративні права не можуть переходити у власність, тобто не є об`єктом права власності. Об`єктом права власності є частка в статутному капіталі товариства.

Читайте також: Спір між фізичною особою, яка вважає себе власником частки в товаристві, і фізичною особою, яка володіє цією часткою, є корпоративним

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що позивач, заявляючи вимогу про визнання за ним переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав, фактично ототожнює такі різні поняття як «корпоративні права» (так звані «права з частки») з правами на частку, що не узгоджується з положеннями ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та ст. 362 ЦК України, які стосуються виключного переважного права на придбання саме частки, а не права з частки.

Позивач, звертаючись до суду з позовом у цій справі, фактично прагнув набути у власність частки інших учасників у статутному фонді (статутному капіталі) ДП.

Частиною 4 ст. 362 ЦК України передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця.

Читайте також: Учасник товариства, корпоративні права якого порушено внаслідок укладення директором товариства договору, має право ініціювати скликання загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про звернення товариства з відповідним позовом до суду

Подібні положення містяться також і у ч. 5 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», відповідно до якої учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов’язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним.

Якщо позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення переважного права позивача на придбання частки у праві спільної часткової власності, належним способом захисту порушених прав позивача, який фактично прагне придбати таку відчужену частку іншого учасника, є позов про переведення на позивача прав і обов’язків покупця частки (частини частки). Саме такий спосіб захисту передбачений ч. 4 ст. 362 ЦК України та ч. 5 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Належність та ефективність саме такого способу захисту порушених прав обумовлюється тим, що цей спосіб захисту безпосередньо передбачений законом та саме у такий спосіб (у разі задоволення позову) будуть відновлені порушені права/інтереси позивача. Саме по собі визнання судом за позивачем переважного права на придбання частки іншого учасника не призведе до захисту цього порушеного права (у разі, якщо будуть встановлені обставини наявності такого права та його порушення), оскільки фактично таке визнання буде декларативним, що не тягне за собою значущих для позивача наслідків у вигляді набуття права на частки інших учасників товариства.

Подання позову у цій справі про визнання за позивачем переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток у статутному фонді (статутному капіталі) ДП   при наявності поданого позивачем іншого позову про визнання недійсним рішення загальних зборів та переведення на позивача прав та обов’язків покупця частки у статутному капіталі ДП, тобто з належним способом захисту, за яким відкрито провадження в іншій господарськиій справі, є надмірним.

Враховуючи те, що позовні вимоги у цій справі не відповідають належним та ефективним способам захисту, то відповідно не підлягають і розгляду по суті.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Сама лише наявність надзвичайної ситуації на території Донецької області не була достатньою підставою для застосування переговорної процедури закупівлі у 2019 р.

Опубліковано

on

18 червня 2021 р. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/72/20  відступив від висновку, викладеного у постанові ВС у справі № 905/1352/18 про те, що наявність на території Донецької області режиму надзвичайної ситуації, запровадженого Кабінетом Міністрів України, є достатньою підставою для застосування переговорної процедури закупівлі.

Заступник керівника місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі офісу Державної аудиторської служби України до Комунального підприємства, Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним рішення уповноважених осіб КП та визнання недійсним договору про закупівлю за переговорною процедурою через безпідставне застосування переговорної процедури закупівлі, та перевитрачання бюджетних коштів.

Читайте також: Десятки мільярдів гривень в обхід тендерів підуть на будівництво кільцевої дороги

Господарський суд своїм рішенням, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовив, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 6 серпня 2020 р. у справі № 905/1352/18, відповідно до якої проведення закупівлі за аналогічних обставин, узгоджується зі змістом ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі» (тут і далі – в редакції станом на момент виникнення спору).

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що згідно з п. 3 ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі» переговорна процедура закупівлі застосовується замовником як виняток у разі нагальної потреби у здійсненні закупівлі у зв`язку з виникненням особливих економічних чи соціальних обставин, що унеможливлюють дотримання замовниками строків для проведення тендеру, а саме пов`язаних з негайною ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій, а також наданням у встановленому порядку Україною гуманітарної допомоги іншим державам.

Читайте також: Послуги оцінщиків для Міноборони до 200 тис. грн – без тендеру

Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору правильно виходили з того, що процедура закупівлі послуг з охорони об’єктів КП мала бути проведена КП з дотриманням вимог Закону України «Про публічні закупівлі». Діяльність як державних органів, так і органів місцевого самоврядування повинна бути спрямована не тільки на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, а, насамперед, на їх недопущення, а тому КП правомірно укладено спірний договір, шляхом проведення переговорної процедури закупівлі з метою недопущення припинення централізованого постачання технічної та питної води та з метою забезпечення гарантованих прав людини.

При цьому судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до приписів пункту третього ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі» для застосування переговорної процедури має бути підтверджено виникнення особливих економічних чи соціальних обставин, що унеможливлюють додержання замовником строків проведення тендеру та наявність негативних наслідків надзвичайної ситуації і потреба в їх негайній ліквідації.

Читайте також: Акціонери дерибану, або Як АМКУ програв справу іноземному дилеру

Однак, КП при розгляді спору у цій справі, не обґрунтовано існування особливих економічних та соціальних обставин, пов`язаних з негайною ліквідацією наслідків надзвичайної ситуації.

Верховний Суд звернув увагу, що виключно наявність на території Донецької області режиму надзвичайної ситуації, запровадженого Кабінетом Міністрів України у 2015 р., без доведення існування обставин, що обумовлюють необхідність в негайній ліквідації цих наслідків, не могла бути достатньою підставою для застосування переговорної процедури закупівлі у 2019 р.

Отже, процедуру зазначеної закупівлі проведено із порушеннями вимог Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки не було дотримано принципу добросовісної конкуренції серед учасників, а переможця торгів було визначено не в результаті конкурентного відбору, у зв’язку з чим рішення уповноважених осіб КП про визнання переможцем процедури закупівлі за переговорною процедурою є неправомірним, і це є підставою для визнання спірної закупівлі недійсною.

Верховний Суд дійшов висновку,  що застосування замовником переговорної процедури без наявності умов, визначених п. 3 ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі», є підставою для визнання недійсним договору як такого, що укладений з порушенням вимог ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі», скасував рішення господарського суду та постанову апеляційного суду, ухвалив нове рішення про задоволення позову.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Позов до перевізника про стягнення штрафу за порушення термінів доставки пред’являється протягом 6 місяців після спливу 6 місяців для пред’явлення претензії та 3 місяців для відповіді на неї

Опубліковано

on

От

18 червня 2021 р. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/11949/20 задовольнив касаційну скаргу позивача, який довів, що не порушив строків позовної давності.

ТОВ звернулося до суду з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» про стягнення штрафу у зв’язку з порушенням термінів доставки вантажу відповідно до Статуту залізниць України (СЗ України).

Читайте також: Самого тільки визнання факту нестачі не досить для встановлення її обсягу

Рішенням господарського суду позов задоволено. Апеляційним судом рішення   скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено у зв’язку з пропуском строку позовної давності з обґрунтуванням, що помилковим є висновок місцевого господарського суду про те, що позов у даній справі може бути пред`явлений протягом 6 місяців після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, з посиланням на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 4 березня 2020 р. у справі № 905/487/19, оскільки судом першої інстанції не враховано, що той висновок зроблено судом касаційної інстанції у справі, предметом позову в якій було відшкодування збитків внаслідок недостачі вантажу та, відповідно, виходячи з положень ст. 315 Господарського кодексу України. Натомість у цьому разі позивачем подано позовну заяву до суду з пропуском встановленого строку для захисту права.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Мультимодальні перевезення – на підставі єдиного договору

Розглянувши касаційну скаргу ТОВ, Верховний Суд вказав, що причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення штрафу за порушення термінів доставки вантажу, і зокрема, про застосування у зв`язку з цим позовної давності.

Попередніми судовими інстанціями у цій справі встановлено обставини несвоєчасної доставки відповідачем вантажу вантажоодержувачам.

Відповідно до ст. 136 СЗ України позови до залізниць можуть бути пред`явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту, яким передбачено також і 6-місячний строк для пред`явлення претензії, з визначенням певних умов, обставин, підстав та строку його обмеження.

Частиною 5 ст. 307 ГК України, яка кореспондується з ч. 4 ст. 909 та ст. 920 ЦК України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Читайте також: Захист порушеного права в разі пропущення строків позовної давності

Отже, ст.ст. 134, 136 СЗ України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу позовної давності за позовами про відшкодування збитків внаслідок недостачі вантажобагажу. СЗ України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457, і останні зміни до зазначених статей СЗ України вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. № 1973.

Статтею 315 ГК передбачено певні особливості обчислення позовної давності за договором перевезення; він також є спеціальним законом, який повинен застосовуватися до правовідносин сторін переважно щодо норм права як такий, що прийнятий пізніше та містить порядок обчислення позовної давності.

Відтак положення ст.ст. 134, 136 СЗ України слід застосовувати у системному зв`язку з положеннями ст. 315 ГК України таким чином, що позовна давність починає свій перебіг з дня одержання відповіді на пропозицію позивача або з дня закінчення строку, встановленою ч. 3 ст. 315 ГК України для відповіді на пропозицію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку  не є обов`язковим, у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності у розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред`явлення претензії і строку її розгляду (ч.ч. 2 та 3 ст. 315 ГК України), незалежно від того, чи пред`являлася відповідна претензія до перевізника.

При цьому відсутність відомостей щодо звернення позивача до відповідача з претензією не впливає на порядок обчислення позовної давності, оскільки визначений законом строк, у межах якого особа має право звернутися до суду, не може починатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.

Аналогічний правовий висновок виклав Верховний Суд у постановах від 11 квітня 2019 р. у справі № 905/729/18, від 13 серпня 2019 р. у справі № 910/11614/18, від 10 вересня 2019 р. у справі № 905/2303/18.

Таким чином, позов до перевізника у цій справі мав бути пред`явлений протягом 6 місяців після спливу 6 – місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії, та 3 – місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями ст.ст. 134, 136 СЗ України та ст. 315 ГК України.

Тому Верховний Суд не знайшов підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 р. у справі № 910/1002/19, від 2 грудня 2019 р. у справі № 910/3745/19 та від 9 квітня 2020 р. у справі № 910/6762/19, скасував постанову апеляційного суду, а рішення господарського суду залишив у силі.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link