Судова практика
Ненадання допомоги особі, що спричинило її смерть, може інкримінуватися лише тоді, коли смерть настала саме через ненадання допомоги
30 листопада 2022 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 279/1992/17 задовольнив частково касаційну скаргу захисника засудженого, оскільки суд апеляційної інстанції при новому розгляді не виконав вказівки суду касаційної інстанції.
Місцевий суд, з рішенням якого погодився й апеляційний, визнав фігуранта винуватим та засудив за вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 136 КК, за те, що він виявив лежачого на землі чоловіка, який перебував у небезпечному для життя стані, маючи реальну можливість, не надав йому необхідної допомоги і не вжив заходів, необхідних для відведення небезпеки для життя останнього, не повідомив про його стан до закладів охорони здоров’я та інших належних установ для забезпечення надання необхідної допомоги, витягнув останнього з подвір’я та залишив у безпорадному стані на вулиці біля вказаного будинку. Цього ж дня чоловік від отриманих тілесних ушкоджень у вигляді тупої травми живота, яка супроводжувалась множинними розривами, фрагментацією печінки та ускладнилась великою внутрішньою крововтратою, помер у медичній установі.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, який знову залишив вирок місцевого суду без змін.
У касаційній скарзі захисник вказував, що в діях засудженого відсутній склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 136 КК, оскільки відсутні будь-які дані, що при своєчасному наданні медичної допомоги потерпілий міг залишитися живим.
Верховний Суд зазначив, що за положеннями ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
У цьому кримінальному провадженні суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, якою було залишено без зміни вирок місцевого суду відносно засудженого, та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
При цьому суд касаційної інстанції вказав у постанові на те, що суд апеляційної інстанції жодним чином не сформулював свої висновки про наявність причинного зв’язку між діями засудженого, зазначеними в обвинувальному акті, та наслідками, які настали, у виді смерті чоловіка.
Із тексту ухвали апеляційного суду залишилося не зрозумілим, що кожен із урахованих судом апеляційної інстанції доказів підтверджує чи спростовує у пред’явленому засудженому обвинуваченні за ч. 3 ст. 136 КК. Суд апеляційної інстанції для вмотивування своїх висновків використав загальні формулювання, що не свідчить про ретельність і ґрунтовність підходу до виготовлення ухвали, а тому вказана ухвала стосовно засудженого не відповідала вимогам ст. 419 КПК і підлягала скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд касаційної інстанції дав вказівку суду апеляційної інстанції врахувати викладене, ретельно перевірити усі доводи, наведені в апеляційній скарзі, й ухвалити законне та обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
При новому розгляді суд апеляційної інстанції вказівки щодо наведення належних і достатніх мотивів та відповідних висновків про правильність кваліфікації дій засудженого за ч. 3 ст. 136 КК не виконав.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції і відкидаючи доводи апеляційної скарги сторони захисту, не навів належного обґрунтування того, що саме через ненадання засудженим потерпілому допомоги, невжиття ним відповідних заходів та неповідомлення про стан потерпілого закладу охорони здоров’я настала смерть останнього. Апеляційний суд не навів жодних мотивів, з посиланням на відповідні докази, що у разі своєчасного надання медичної допомоги потерпілому не настала б смерть останнього.
Отже, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
