Обов’язки суду апеляційної інстанції щодо дослідження й оцінки доказів. На прикладі справи про прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою | LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Обов’язки суду апеляційної інстанції щодо дослідження й оцінки доказів. На прикладі справи про прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою

Дата публікації:

Юлія ЦИГАНЮК,
доктор юридичних наук, доцент,
адвокат

Касаційний кримінальний суд у складі ВС зазначає, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на цей суд певний обов’язок щодо дослідження й оцінки доказів. Аналізована справа № 712/48/15-к неодноразово переглядалася судами апеляційної та касаційної інстанцій. Останньою ухвалою Черкаського апеляційного суду від 5 червня 2020 року вирок суду першої інстанції було скасовано та закрито провадження у справі за відсутністю складу кримінального правопорушення.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Переглядаючи дану справу в касаційному порядку, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (далі — ККС ВС) у своїй постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 712/48/15-к (провадження № 51-1872км18) зробив низку важливих висновків, одним із яких є те, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора та захисників й ухвалюючи рішення, яке є протилежним за змістом рішенню місцевого суду, обмежився дослідженням меншої сукупності доказів, порівняно з тією сукупністю, яку дослідив місцевий суд, а це не дає сформувати повне та об’єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

ККС ВС зазначає, що за приписами кримінального процесуального закону рішення апеляційного суду про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284, ст. 417 КПК має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, які судом першої інстанції були покладені в основу обвинувального вироку, відповідну їх власну оцінку, а також переоцінку цих доказів, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що судом першої інстанції помилково було враховано той чи інший доказ як такий, що підтверджує вину особи, і висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, не є такими. Дотримання принципу безпосередності дослідження таких доказів апеляційним судом у цьому випадку є обов’язковим. Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко- і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з’ясування обставин кримінального провадження та його об’єктивного вирішення.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Безпосередність сприйняття доказів дає суду змогу належним чином дослідити й перевірити як кожен доказ окремо, так і у взаємозв’язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об’єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження (постанова ККС ВС від 21.04.2021 року, справа № 712/48/15-к, провадження № 51-1872км18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96545086).

Також Суд звертає увагу, що ухвалу апеляційного суду, де обґрунтовуються висновки про наявність підстав до закриття кримінального провадження, коли суд апеляційної інстанції, не дослідивши всіх доказів безпосередньо, зокрема й тих, на які вказує прокурор у касаційній скарзі, надав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону відповідно до положень ст. 412 КПК через недотримання принципу безпосередності дослідження доказів, що є підставою для скасування судового рішення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК (постанова ККС ВС від 21.04.2021 року, справа № 712/48/15-к, провадження № 51-1872км18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96545086).

У цій же справі прокурор подав касаційну скаргу на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 5 червня 2020 року, в якій просив скасувати ухвалу апеляційного суду стосовно засудженого та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Мотивував він це тим, що апеляційний суд обґрунтував своє рішення на суперечливих, не перевірених належним чином доказах, вибірково дослідивши окремі з них і залишивши поза увагою показання свідків, письмові докази, отриману за результатами негласних слідчих дій інформацію, надав (без наведення належних та достатніх мотивів) доказам іншу оцінку, ніж суд першої інстанції (постанова ККС ВС від 03.04.2019 року, справа № 712/48/15-к, провадження № 51-1872км18. URL: https://reyestr. court.gov.ua/Review/80980353). Адже, як зазначено в ухвалі, в ході апеляційного провадження за клопотанням як сторони обвинувачення, так і сторони захисту були повторно досліджені окремі докази (ухвала Черкаського апеляційного суду від 5 червня 2020 року, справа № 712/48/15-к, провадження № 11-кп/821/62/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94056964).

Сам Черкаський апеляційний суд у своїй ухвалі від 05 червня 2020 року визначив, що відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення (ухвала апеляційного суду Черкаської області від 25 травня 2017 року, справа № 712/48/15-к, провадження № 11-кп/793/6/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/66860452). Водночас кардинальна зміна вироку, яким особа була визнана винуватою в кримінальному провадженні та закриття кримінального провадження в разі, якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення при вибірковому дослідженні окремих доказів, не є обґрунтованим рішенням суду апеляційно ї інстанції, яке мало би бути ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих всіх обставин, з’ясованих судом першої інстанції. А, відповідно, така ухвала також не може вважатися законною.

Вищевикладене підтверджує думку про те, що при прийнятті судового рішення в кримінальному провадженні, яке істотно відрізняється від рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має дослідити всі подані в суді першої інстанції докази. А також суд має керуватися положеннями ч. 3 ст. 404 КПК України, в якій визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями (кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n5253). У випадку невиконання таких вимог відбудеться істотне порушення вимог кримінального-процесуального закону, яке впливає саме та обґрунтованість та законність судового рішення.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Підвідомчість відкриття виконавчого провадження залежить саме від суми, яка підлягає стягненню за рішенням суду

Опубліковано

on

От

21 травня 2021 р. Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 904/1201/15 залишив без змін судові рішення, відступивши від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 р. у справі № 910/14188/16 щодо того, що визначення підвідомчості з виконання виконавчого документу органу державної виконавчої служби має визначатися виходячи саме з розміру основного зобов`язання за кредитним договором, а не виходячи із вартості предмета застави за договором застави, укладеним на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором.

Читайте також: Право податкової застави виникає незалежно від наявності іпотеки?

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

ТОВ «ФК «Ф» звернулось до суду з позовом до ТОВ «Фосфат» про звернення стягнення на предмет застави.

Рішенням господарського суду позовні вимоги задоволено частково. На виконання рішення видано відповідні накази.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Державним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання зазначених наказів господарського суду та винесено постанови про стягнення з боржника ТОВ «Фосфат» виконавчого збору та про арешт майна боржника.

ТОВ «Фосфат» звернулося до Господарського суду зі скаргою на дії державного виконавця та просило визнати недійсними постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням, про арешт майна боржника за виконавчим провадженням, зазначаючи, що при прийнятті державним виконавцем до виконання наказів господарського суду та відкриття з їх виконання виконавчого провадження були порушені правила підвідомчості, оскільки з огляду на заставну вартість обладнання підвідомчість цього виконавчого документа належить до відділу державної виконавчої служби за місцем знаходження заставного майна, на яке звернуто стягнення.

Читайте також: Ненадіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання і реєстрацію обтяження унеможливлює звернення стягнення на предмет застави

Господарський суд своєю ухвалою скаргу ТОВ «Фосфат» задовольнив частково, а апеляційний суд  зазначену ухвалу залишив без змін, обґрунтовуючи тим, що Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не доведено того, що вартість заставного майна становить суму п`ятдесят та більше мільйонів гривень, відтак дії державного виконавця в частині відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача, яким визначено підвідомчість виконавчого документа з огляду на загальний розмір заборгованості, є неправомірними, а постанова про відкриття виконавчого провадження підлягає визнанню недійсною.

У касаційній скарзі Департамент державної виконавчої служби посилався на безпідставне неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 березня 2018 р. у справі № 910/14188/16.

Верховний Суд вказав, що відповідно до п. 4 розд. І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 р. № 512/5 (у редакції, чинній на момент винесення постанов державним виконавцем) відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими сума зобов’язання становить п’ятдесят та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Читайте також: Ненадання відповіді на адвокатський запит посадовою особою відділу державної виконавчої служби підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства

Тобто виконавець наділений повноваженнями щодо вчинення виконавчих дій на підставі виконавчого документа, який повинен містити резолютивну частину рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень, тому є обґрунтованим, що підвідомчість відкриття виконавчого провадження залежить саме від суми, яка підлягає стягненню за рішенням суду (зазначена у резолютивній частині рішення, виконавчому документі або підлягає визначенню відповідно до чинного законодавства), тобто у цьому випадку, виходячи з вартості предмета застави за договором застави, укладеним на забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором, оскільки сума заборгованості ТОВ «Фосфат» обмежена вартістю заставленого майна, на яке за рішенням суду звернуто стягнення шляхом реалізації з прилюдних торгів, за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, тому що правовідносини застави регулюються ст.ст. 572593 ЦК України та Законом України «Про заставу», відповідно до яких заставодавець відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов’язання винятково у межах вартості предмета застави.

Наведеними нормами права керувались і суди попередніх інстанцій у даній справі, що, за висновком ВС, свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій відповідних норм права.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Новопризначений розпорядник майна підприємства-боржника має право подати заяву про відмову від апеляційної скарги, поданої попереднім розпорядником

Опубліковано

on

От

5 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/4262/17 залишив без задоволення касаційну скаргу АТ, вказавши, що подання заяви про відмову від апеляційної скарги є реалізацією процесуальних прав арбітражного керуючого та випливає з принципу диспозитивності й не може розцінюватись як зловживання процесуальними правами.

Ухвалою господарського суду у справі про банкрутство ТОВ, яка перебуває на стадії розпорядження майном, задоволено частково заяву Компанії про визнання грошових вимог до ТОВ.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Ухвалою апеляційного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою розпорядника майна ТОВ арбітражного керуючого Л. на згадану ухвалу господарського суду.

Читайте також: Відсутність спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов’язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Ухвалою господарського суду відсторонено арбітражного керуючого Л. від виконання повноважень розпорядника майна у цій справі, призначено розпорядником арбітражного керуючого Г.

Ухвалою апеляційного суду задоволено заяву розпорядника майна ТОВ арбітражного керуючого Г. про відмову від апеляційної скарги, поданої розпорядником Л. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою розпорядника майна ТОВ арбітражного керуючого Л. закрито.

У касаційній скарзі АТ серед іншого вказувало на відсутність  у арбітражного керуючого Г. підстав та обґрунтувань в заяві про відмову від апеляційної скарги, та що подана заява є зловживанням процесуальними правами з боку арбітражного керуючого  Г.,  що суперечить інтересам кредиторів у справі про банкрутство.

Читайте також: Визначення ознак дій з доведення до банкрутства має здійснюватися за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство

Верховний Суд вказав, що відповідно до положень ч. 4 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. У разі відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 1 КУзПБ розпорядник майна – арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном.

Читайте також: Вимоги ДПІ про стягнення податкового боргу, що виник до порушення провадження у справі про банкрутство, мають розглядатися в господарському суді

Розпорядник майна у справі про банкрутство не є представником юридичної особи, а є самостійним учасником у справі про банкрутство, за винятком припинення господарським судом повноважень керівника або органу управління боржника та покладання його обов’язків на розпорядника майна (ст. 40 КУзПБ).

При цьому обсяг повноважень, наданий арбітражному керуючому – розпоряднику майна боржника положеннями КУзПБ та ГПК України як учаснику у справі про банкрутство (зокрема щодо оскарження судових актів, відмови від поданих скарг та ін.) не змінюється від зміни особи, яка призначена господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном боржника, тобто від зміни особи арбітражного керуючого.

Подання заяви про відмову від апеляційної скарги є реалізацією процесуальних прав особи, встановлених нормами ГПК України, та випливає з принципу диспозитивності й не може розцінюватись як зловживання процесуальними правами.

Ураховуючи, що розпорядник майна не є представником юридичної особи, а також на відсутність осіб, що приєдналися до апеляційної скарги у цій справі, відповідно і їх заперечень, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про прийняття відмови розпорядника майна ТОВ арбітражного керуючого Г. від апеляційної скарги розпорядника майна ТОВ арбітражного керуючого Л. на ухвалу господарського суду та закриття апеляційного провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Законодавство не обмежує осіб, які беруть участь у справі, у наданні до суду доказів, які раніше не були подані ними в процесі розгляду справи АМКУ  

Опубліковано

on

От

21 квітня 2021 р. Верховний Суд у справі № 910/701/17 передав справу на новий розгляд до господарського суду, конкретизувавши правові висновки, викладені у постановах від 19 серпня 2019 р. у справі № 910/12487/18 та від 30 січня 2020 р. у справі № 910/14949/18.

Товариство звернулося до суду з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення, мотивуючи тим, що АМК неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, не довів обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Читайте також: Господарські суди обмежують надання доказів у справах про оскарження рішень АМКУ

Господарський суд рішенням, залишеним без змін  апеляційним судом, у задоволенні позову відмовив. При цьому апеляційний суд, відхиляючи доводи ТОВ про обмеження його права на подання висновку експерта як доказу у справі, посилався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2019 р. у справі № 910/12487/18 та від 30 січня 2020 р. у справі № 910/14949/18, і зазначив, що докази, які не були надані позивачам Антимонопольному комітету України в межах розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, не можуть оцінюватися судом на підтвердження наявності підстав для скасування рішення АМК, у тому числі докази, отриманні безпосередньо під час розгляду справи у суді, зокрема шляхом проведення судової експертизи.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. № 2210-III (далі – Закон № 2210) підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМКУ є, зокрема неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи.

Читайте також: Рекомендації АМКУ у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не підлягають судовому оскарженню

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Читайте також: Спір за позовом фізичної особи про оскарження рішення органу АМКУ та його органів підлягає розгляду в порядку господарського судочинства

Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов’язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд звернув увагу, що у п. 1–3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд конкретизував правові висновки, викладені у постановах від 19 серпня 2019 р. у справі № 910/12487/18 та від 30 січня 2020 р. у справі № 910/14949/18, на які послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, зазначивши таке.

За приписами п. 23 та 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням АМК від 19 квітня 1994 р. № 5 (в редакції розпорядження АМК від 29 червня 1998 р. № 169-р), службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, спрямовані на всебічне, повне і об’єктивне з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін; у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення.

Читайте також: 11 головних проблем антимонопольного законодавства

Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що рішення АМКУ має містити усі докази, якими обґрунтовуються його висновки.

Водночас положення ст. 40 Закону № 2210 та п. 16 названих Правил стосовно прав осіб, які беруть (брали) участь у справі (зокрема щодо наведення доказів) не обмежують цих осіб у наданні до суду доказів, які раніше не були подані ними в процесі розгляду АМКУ справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

У цій справі суди попередніх інстанцій належним чином не оцінили, зокрема належність, допустимість кожного наявного у справі доказу окремо, а також достатність та взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, припустившись у зв’язку з цим порушення вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного, об’єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link