Судова практика
Незастосування судом звільнення від відбування покарання щодо військовослужбовця, який викрав майно, передане військовій частині благодійною організацією, відповідає засадам призначення покарання
11 липня 2023 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 751/5204/22 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який вказував на несправедливість призначеного засудженому покарання.
Вироком районного суду офіцера прикордонного загону, який викрав майно загальною вартістю 238600 грн (кросівки, ковдри, шапки, шкарпетки і ін.), надане загону в якості благодійної допомоги, засуджено за ч. 4 ст. 410 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням.
Апеляційний суд скасував вирок в частині покарання і призначив засудженому, із застосуванням ст. 69 КК, покарання у виді 7 років позбавлення волі та на підставі ст. 54 КК позбавив військового звання «майор».
У касаційній скарзі захисник зазначав, що апеляційний суд під час судового розгляду був упередженим, трактував всі докази та сумніви проти засудженого, належним чином не врахував ступінь суспільної небезпеки, тяжкість вчиненого злочину, особу винного та позицію потерпілого. Крім того, вважав необґрунтованим твердження суду апеляційної інстанції про відсутність пом`якшуючих обставин.
Верховний Суд вказав, що доводи в касаційній скарзі захисника зводяться до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи та їх значення для визначення порядку відбування призначеного засудженому покарання. Однак сама собою незгода сторони з оцінкою суду не доводить явної несправедливості покарання, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК у сукупності зі ст. 414 КПК може стати підставою для скасування або зміни судових рішень.
Апеляційний суд дотримався вимог закону в частині призначеного засудженому покарання. Ухвалюючи вирок, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та інші обставини, які мають правове значення, і дійшов висновку про недостатність заходу примусу, призначеного судом першої інстанції, для досягнення мети покарання.
Апеляційний суд обґрунтував своє рішення, зокрема тим, що засуджений, старший офіцер, вчинив особливо тяжке кримінальне правопорушення в умовах воєнного стану, а викрадене майно було надане прикордонному загону в якості благодійної допомоги, що підриває довіру благодійних організацій щодо використання допомоги за її призначенням. Крім цього, судом першої інстанції не наведено, які саме позитивні дані про особу засудженого, окрім тих, що були враховані при призначенні покарання нижче від найнижчої межі санкції ч. 4 ст. 410 КК, дали підстави вважати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням сприятиме його виправленню, а тим більше зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Суд апеляційної інстанції не залишив поза увагою даних про особу засудженого та обставин, що пом’якшують покарання, у тому числі й тих, на які захист посилається в касаційній скарзі, тому призначив засудженому покарання нижче від найнижчої межі передбаченого санкцією закону за яким його засуджено.
Отже, за висновком Верховного Суду, апеляційний суд не порушив вимог ст. 420 КПК та ст. 50, 65 КК, а призначене засудженому покарання відповідає визначеним законом меті та загальним засадам.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
