Судова практика
Обов’язковість судового рішення не може бути поставлена у залежність від волевиявлення особи на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання
25 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 924/315/17 визнав необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про правомірність винесеної державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження.
Міська рада звернулась суду зі скаргою на дії відділу державної виконавчої служби та просила скасувати постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження з посиланням на те, що виконавець не вжив всіх необхідних дій, спрямованих на примусове виконання рішення господарського суду, яким задоволено позовні вимоги Ради до підприємця про зобов`язання повернути земельну ділянку, з приведенням її в попередній стан шляхом знесення незавершеного будівництва, у зв`язку з чим Рада не може реалізувати свої права володіння, користування та розпорядження цим майном.
Ухвалою господарського суду скаргу Ради задоволено. Постановою апеляційного суду ухвалу скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні скарги у зв’язку з тим, що неправомірні дії з боку виконавця відсутні, оскільки судове рішення неможливо виконати без участі боржника.
У касаційній скарзі Рада зазначала, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавець міг без участі боржника організувати дії, спрямовані на знесення незавершеного будівництва, за допомогою залучених осіб та техніки.
Верховний Суд вказав, що за змістом ч.ч. 1–3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду.
Водночас у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Верховний Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у діях державного виконавця порушень, оскільки та обставина, що саме боржник за судовим рішенням зобов’язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки судове рішення хоч і зобов’язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов’язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку та свідоме ухилення боржника від його виконання.
Установлена обов’язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту і забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
Ураховуючи що обставин, за яких судове рішення не може бути виконано без участі боржника, не встановлено, Верховий Суд визнав необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про правомірність винесеної державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу господарського суду.
Підготував Леонід Лазебний
