Судова практика
Обставини, встановлені у провадженні, де не беруть участі інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціального значення для їхніх справ
24 липня 2025 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 759/19740/21 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, яка посилалася на суперечності між повідомленням про підозру та обвинувальним актом.
Районний суд вироком, залишеним без змін апеляційним судом, визнав фігуранта винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК.
У касаційній скарзі захисник зазначала, що обвинувальний акт, направлений до суду, істотно відрізняється від повідомлення про підозру. Так, в повідомленні про підозру зазначено, що обвинувачений вдарив потерпілого, натомість за фактичними обставинами, викладеними в обвинувальному акті, це зробив співучасник.
Читайте також: Вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї з декількох осіб, не є доказом винуватості інших
Верховний Суд вказав, що за правилами ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Захисник звернула увагу на те, що стосовно співучасника хуліганських дій постановлено обвинувальний вирок, яким затверджено угоду про визнання ним своєї винуватості у вчиненні цих дій і з якого випливає, що саме він завдав згаданого удару в обличчя потерпілого. Отже, цей вирок має преюдиціальне значення для кримінального провадження стосовно її підзахисного.
Верховний Суд не погодився з такими аргументами захисту, оскільки за сталою судовою практикою (див., наприклад, постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 5 лютого 2025 р. у справі № 127/19722/17) обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участі інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціального значення для їхніх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила має обмежуватися даними конкретного провадження.
Вирок щодо співучасника постановлений за наслідком затвердження угоди про визнання винуватості. По суті він є результатом специфічної процедури, яка не передбачає змагального дослідження всіх обставин справи. Суд, затверджуючи угоду про визнання винуватості, обмежується лише з’ясуванням обставин, що визначені у ст. 474 КПК.
Тобто постановлення вироку стосовно співучасника не звільняло суд від оцінки доказів, зокрема щодо заподіяння спірного удару потерпілому, у кримінальному провадженні за обвинуваченням засудженого.
Суд, дослідивши докази, дійшов висновку, що спірний удар завдав саме засуджений.
Отже, Верховний Суд не знайшов підстав сумніватися у цих висновках судів попередніх інстанцій, тому відхилив аргументи захисту, і водночас зазначив, що відповідно до висновку Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 15 січня 2024 р. у справі № 683/694/20 розбіжності у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення в повідомленні про підозру та в обвинувальному акті, за умови, що їх виклад в обвинувальному акті дає повне розуміння кожного з елементів складу кримінального правопорушення для юридично-правової оцінки діяння за відповідною кримінально-правовою нормою, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 19 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
