Якщо в один з крадіїв вирішив вчинити більш тяжкий злочин, то необізнаність співучасника, визнання ним вини та добровільне відшкодування збитку уможливлює його звільнення від відбування покарання з випробуванням

Верховний Суд Першою судовою палатою  Касаційного кримінального суду справі № 754/5257/23 задовольнив частково касаційну скаргу захисника, який вказував на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі заслуженого через суворість.

Згідно з матеріалами кримінального провадження у двох обвинувачених виник злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану. Однак в процесі реалізації цього умислу, в одного з них виник самостійний умисел на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, в умовах воєнного стану, про що він не повідомляв співучасника. Після вчиненого обвинувачений не повідомляв про деталі злочину співучаснику, а лише зазначив, що таємно викрав у потерпілого 270 000 грн, з яких 110 000 грн передав останньому.

Читайте також: Відмова засудженого за ч. 2 ст. 309 КК співпрацювати з ворогом під час перебування в окупації не є підставою для його звільнення від відбування покарання з випробуванням

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, визнав винуватим та засудив одного з них за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Цим же вироком іншого визнав винуватим та засудив за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з конфіскацією майна.

У касаційних скаргах захисник першого зі згаданих співучасників та потерпілий вказали, що призначене засудженому покарання за ч. 4 ст. 185 КК не відповідає його особі та за своїм розміром є явно несправедливим. Вказували на необхідність застосування до засудженого положень ст. 75 КК і звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Верховний Суд зазначив, що з огляду на право судової дискреції, з урахуванням, зокрема, позиції самого засудженого, який свою вину визнавав та шкодував про скоєне, думки потерпілого, який наполягав на звільненні особи від відбування призначеного покарання з випробуванням, добровільне відшкодування засудженим завданого збитку, у тому числі відшкодування витрат на лікування потерпілого, що не охоплювалося обсягом пред’явленого саме засудженому обвинувачення, ступеня суспільної небезпеки особи, який не є критичним та беззаперечно не свідчить про неможливість виправлення засудженого без реального відбування покарання, застосування до засудженого інституту звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, в цьому випадку, відповідатиме принципам законності і справедливості, а також буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Читайте також: Якщо санкція статті КК передбачає конфіскацію майна як обов’язкове додаткове покарання, в разі звільнення особи від відбування покарання конфіскація не призначається

Під час судового розгляду засуджений також просив звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням. При цьому зазначав, що він шкодує стосовно вчиненого, та додав, що наразі активно допомагає військовим, а саме організовує збір коштів для ЗСУ на купівлю матеріалів та деталей на військові автомобілі, робить буржуйки й окопні свічки, а також запаковує горіхи і передає їх військовим.

Отже Верховний Суд вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду змінив – на підставі ст. 75 КК звільнив засудженого за ч. 4 ст. 185 КК від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Водночас один із суддів палати висловив окрему думку, що за обставин, встановлених у цій справі, висновки більшості колегії суддів про можливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК є безпідставними, оскільки визнання ним вини, щире каяття та відшкодування завданої шкоди, не є достатніми мотивами для обґрунтування висновку про можливість виправлення останнього без відбування покарання та попередження вчинення ним нових злочинів. Думка ж потерпілого щодо призначеного засудженому покарання сама по собі не може бути вирішальною, оскільки це відноситься до дискреційних повноважень суду.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

Поділитися

Твітнути