Судова практика
Обвинувачений не втрачає права на укладення угоди про визнання винуватості через те, що його співучасники не визнають вини
15 квітня 2020 р. Верховний Суд у справі № 344/2514/19 сформулював висновок, що невизнання своєї вини іншими особами у кримінальному провадженні не може бути підставою, яка унеможливлює або ускладнює реалізацію права обвинуваченого на укладання угоди про визнання винуватості і не може бути правовою підставою для скасування вироку на підставі угоди про визнання винуватості.
Вироком міського суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим, якого засуджено за ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 368-3 КК.
Ухвалою цього ж суду виправлено допущені описки у вироку. З мотивувальної частини зазначеного вироку виключено посилання на «директор ТОВ «Фаворит Авто» та «інженер оцінювач ТОВ «Фаворит Авто» і зазначено «особи, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження».
У касаційній скарзі особа, матеріали щодо якого виділено в окреме провадження, зазначала, що суд першої інстанції, порушивши принципи презумпції невинуватості, затвердив угоду про визнання винуватості, яка не відповідає вимогам ст. 472 КПК – вироком суду встановлено факти, що створюють преюдицію визнання винуватості особи у вчиненні злочину в іншому судовому провадженні.
Залишаючи без задоволення касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що у ч. 4 ст. 469 КПК встановлено випадки, коли між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальному провадженні може бути укладено угоду про визнання винуватості. Вимоги до змісту угоди про визнання винуватості визначено у ст. 472 КПК. Перевіривши дотримання сторонами вимог ст. 472 КПК щодо змісту угоди про визнання винуватості, переконавшись у добровільності позиції обвинуваченого, правильному розумінні останнім суті угоди та її наслідків, суд затвердив цю угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим, згідно з якою останній беззастережно та повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 368-3 КК, не заперечував обставин їх вчинення з призначенням узгодженої сторонами міри покарання.
Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що вирок суду з урахуванням змін, внесених ухвалою суду, якою виправлено описки, – з мотивувальної частини вироку виключено посилання на прізвища осіб, з якими обвинувачений діяв у співучасті, щодо яких кримінальне провадження у суді не розглядалось та які не брали участь у судовому розгляді, – відповідає вимогам ст. 475 КПК.
Також Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, що зазначення при формулюванні обвинувачення конкретних осіб, які є співучасниками злочину, відповідає вимогам національного законодавства щодо конкретності пред’явленого обвинувачення та вимогам ст. 6 ЄКПЛ стосовно права обвинуваченого бути негайно й детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення. Вчинення злочину у співучасті є важливою обставиною, яка підлягає обов’язковому зазначенню в формулюванні обвинувачення, оскільки дозволяє встановити характер дій обвинуваченого та ступінь його участі у вчиненні злочину, свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого злочину та дозволяє надати правильну правову оцінку діям обвинуваченого.
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що скасування у даному випадку вироку суду, який набрав законної сили, не відповідає вимогам ст. 6 ЄКПЛ щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Право обвинуваченого на визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення та укладення угоди про визнання винуватості передбачено чинним кримінальним процесуальним законом і може бути вільно використано ним відповідно до принципу диспозитивності.
Апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що виключення ухвалою суду першої інстанції посилання у вироку на конкретних осіб як співучасників інкримінованих обвинуваченому злочинів свідчить про відсутність встановлених преюдиційних фактів щодо особи, матеріали щодо якого виділено в окреме провадження.
Підготував Леонід Лазебний
