Судова практика
Особа вважається такою, що не перевищила меж необхідної оборони, якщо мотивом її дій було негайне припинення триваючого посягання групи осіб на її життя та здоров’я
1 листопада 2022 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 686/7480/19 закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутністю в діянні засудженого складу кримінального правопорушення.
Фігурант обвинувачувався за ч. 1 ст. 115 КК в умисному вбивстві охоронця грального закладу на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, вчиненому у стані алкогольного сп’яніння.
Місцевий суд визнав фігуранта невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 115 КК та виправдав, оскільки судом встановлена відсутність в його діянні складу кримінального правопорушення. Мотивуючи своє рішення, місцевий суд виходив із того, що фігурант перебував у стані необхідної оборони і перевищення її меж не допускав.
Апеляційний суд цей вирок скасував та ухвалив новий, яким визнав фігуранта винуватим та засудив за ст. 118 КК, мотивуючи свої висновки тим, що він вчинив умисне вбивство потерпілого з метою захисту від посягання на нього, яке виникло на ґрунті переслідування його групою осіб з участю потерпілого. При цьому, відхиляючи доводи сторони обвинувачення про необхідність кваліфікації дій фігуранта за ч. 1 ст. 115 КК, колегія суддів апеляційного суду вказала на те, що вони суперечать фактичним обставинам справи, оскільки в дійсності мало місце безпідставне переслідування групою осіб обвинуваченого, який намагався уникнути конфлікту та бійки, втікаючи від переслідувачів, а коли йому це не вдалося і потерпілий впритул підійшов до нього, він, перевищуючи межі необхідної оборони, наніс останньому, який не мав у руках будь-яких предметів для нанесення тілесних ушкоджень, два удари ножем у життєво важливу частину тулубу, заподіявши смерть.
У касаційних скаргах захисник та засуджений стверджували, що в діях засудженого відсутній склад кримінального правопорушення, оскільки він спричинив смерть потерпілому під час необхідної оборони, захищаючись від протиправного посягання групи осіб, одна з яких була озброєна. Наголошували, що жодних доказів перебування засудженого у стані алкогольного сп’яніння не здобуто.
Читайте також: Заподіяння шкоди нападнику, коли вже повністю відвернено напад, не може становити необхідної оборони
Верховний Суд вказав, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КК не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Верховний Суд цілком погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність в діях засудженого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, оскільки його дії були обумовлені необхідністю захисту від протиправного посягання.
З сукупності доказів, які були безпосередньо досліджені судами попередніх інстанцій, убачається, що в розмові між його другом, охоронцями та невстановленою особою у приміщенні грального закладу засуджений участі не брав, а мовчки стояв осторонь у загальній залі, порядку не порушував і з власної ініціативи добровільно залишив заклад. Коли він побачив, що за ним іде охоронець грального закладу та ще декілька осіб, то почав втікати від них. Молоді, фізично розвинуті, натреновані охоронці разом із невстановленою особою, озброєною биткою, у темну пору доби безпідставно переслідували засудженого близько 300 м, адже до повноважень охоронців входила лише охорона приміщення грального закладу, до того ж жодних заборгованостей перед останнім засуджений не мав, а навпаки вважав, що останнє безпідставно відмовило йому у видачі виграшу. При цьому протягом переслідування він зробив усе від нього залежне, щоб уникнути будь – якого конфлікту (втікав, неодноразово просив переслідувачів дати йому спокій, знову втікав, однак останні наздоганяли його та наносили йому удари руками і ногами по різних частинах тіла). Коли охоронці та невстановлена особа вкотре наздогнали, обступили його та почали бити, засуджений, захищаючись від цього суспільно небезпечного посягання, заподіяв охоронцю смертельне ножове поранення, після чого виглядав розгубленим, був у розпачі, говорив, що не хотів цього.
Апеляційний суд правильно встановив фактичні обставини, а саме те, що дії засудженого були зумовлені обстановкою захисту від протиправного посягання з боку групи осіб, одна з яких була озброєна битою і тривалий час його переслідувала, не маючи на це законних підстав та відповідних повноважень. Однак, вирішуючи питання про кваліфікацію дій обвинуваченого, суд апеляційної інстанції надав неправильну кримінально-правову оцінку встановленим фактичним обставинам. Адже мотивом дій засудженого було негайне припинення триваючого посягання групи осіб на його життя та здоров’я і застосування ним ножа для захисту від охоронців та невстановленої особи при вищевказаних, встановлених у судовому засіданні обставинах, відповідало як небезпечності посягання, так і обстановці захисту.
Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що фігурант перебував у стані необхідної оборони і перевищення її меж не допускав, а тому в його діях відсутній складу злочину.
Підготував Леонід Лазебний
