Connect with us

Судова практика

Особу, яка вчинила два або більше кримінальних правопорушення, що утворюють реальну сукупність, не може бути передано на поруки

Дата публікації:

12 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 127/31068/19 призначив новий розгляд у суді першої інстанції, оскільки судом було допущено неправильне тлумачення положень Кримінального кодексу щодо передання особи на поруки трудовому колективу.

Особі було пред’явлено обвинувачення в тому, що вона, знайшовши на підлозі магазину банківську картку, приховала її, а згодом розрахувалася цією банківською карткою, спричинивши шкоду потерпілій особі на загальну суму 2225,64 грн.

Ухвалою міського суду, залишеною без змін апеляційним судом, особу звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК з передачею її на поруки трудовому колективу та закрито кримінальне провадження за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК.

У касаційній скарзі прокурор зазначав, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою те, що вчинені злочини утворюють реальну сукупність, оскільки обвинувачена своїми відокремленими одна від одної діями вчинила два різні злочини, а отже, у міського суду не було підстав для застосування ст. 47 КК через відсутність такої обов`язкової об`єктивної умови, як вчинення злочину вперше.

Верховний Суд вказав, що рішення суду про передачу особи на поруки вмотивовано тим, що кримінальні правопорушення, вчинені особою, утворюють ідеальну сукупність двох кримінальних правопорушень, які згідно зі ст. 12КК є кримінальними правопорушеннями невеликої та середньої тяжкості. Особа у вчиненому розкаялася та добровільно відшкодувала завдану потерпілій шкоду. Обвинувачена працює найманим працівником у ФОП, а рішення про можливість взяття на поруки було прийнято на загальних зборах працівників ФОП та оформлено відповідним протоколом.

Однією з обов’язкових умов звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК є вчинення кримінального правопорушення невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних кримінальних правопорушень, вперше.

Вчинення триваючого або продовжуваного кримінального правопорушення, двох або більше кримінальних правопорушень, які утворюють сукупність, не перешкоджає застосуванню ст. 47 КК лише за умови, що вони не утворюють реальної сукупності.

Проте, як встановив суд першої інстанції та як вбачається з матеріалів кримінального провадження і змісту ухвали, особу обвинувачено у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357 та ч. 1 ст. 185 КК. Тому суд першої інстанції неправомірно дійшов висновку про наявність у інкримінованих діяннях ознак ідеальної сукупності кримінальних правопорушень та про можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК, оскільки, вирішуючи питання про те, чи має місце у цьому провадженні вчинення кримінального правопорушення вперше, суд не врахував, що особу обвинувачено у вчиненні в різний час двох окремих кримінальних правопорушень, що становить реальну сукупність кримінальних правопорушень.

Отож, судом було допущено неправильне тлумачення положень ст. 47 КК, яке суперечить точному змісту закону і є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження.

На зазначені порушення не зважив й апеляційний суд, залишивши апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу міського суду без змін.

Тому Верховний Суд скасував рішення місцевого та апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Подання документів після проведення податкової перевірки

Опубліковано

on

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

У постанові від 1 квітня 2020 року у справі за № 640/637/19 Верховний Суд дійшов висновку, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, до прийняття рішення за результатами такої перевірки, це зумовлює обов’язок податкового органу щодо призначення та проведення позапланової перевірки.

Між тим, судова практика виходить з того, що платник податків зобов’язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки. В той же час, платник податків, у разі ненадання документів під час проведення перевірки не позбавлений права надання таких і після завершення такої перевірки. При тому вони мають бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Протягом п’яти робочих днів із дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Однак якщо до закінчення перевірки або в зазначений вище термін платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків їх виїмки або іншого вилучення документів правоохоронними органами), що підтверджують відповідні показники, вважається, що такі документи в платника податків відсутні (23 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 816/2932/15, адміністративне провадження № К/9901/25079/18 (ЄДРСРУ № 92385315)).

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного суду від 04.03.2020 р. у справі № 0440/5658/18, від 01.04.2020 р. у справі № 640/637/19, від 08.08.2019 р. у справі № 802/1069/13-а та ін. Окрім цього, право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на всіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу із поданням учасником процесу нових доказів, що в протилежному випадку є обмеженням судом предмету дослідження та призведе до неповноти дослідження й порушення справедливого судового розгляду, наголошується Верховним Судом у постановах від 12.11.2018 р. у справі № 806/434/16 (ЄДРСРУ № 78329873), від 24.01.2019 р. у справі № 820/12113/15 (ЄДРСРУ № 79409332), від 12.02.2019 р. у справі № 820/6512/16 (ЄДРСРУ № 79791393).

Висновок

Отже, судова практика, з аналізу податкового законодавства, чітко окреслює права платника податків надавати первинно — бухгалтерські документи як під час, так і після проведення податкової перевірки, включаючи навіть стадію судового контролю.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Строк оскарження податкового повідомлення-рішення до суду становить один місяць з дня закінчення досудової процедури, а не 1095 днів з дня отримання рішення

Опубліковано

on

26 листопада 2020 р. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 500/2486/19 відмовив у задоволенні  касаційної скарги ФОП, який пропустив строк звернення до суду без поважних причин.

Фізична особа-підприємець звернувся до суду з позовом до ГУ ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень і рішень про застосування штрафних санкцій.

Окружний адміністративний суд ухвалою, залишеною без змін постановою апеляційного суду, позовну заяву залишив без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, оскільки позивач скористався досудовим порядком вирішення спору та пропустив строк звернення до суду без поважних причин.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що суд не врахував позицію, яку було висловлено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2011 р. № 1935/11/13-11.

Верховний Суд визнав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 3 квітня 2020 р. у справі № 2540/2576/18, згідно з яким строк для звернення платника податків до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення незалежно від застосування процедури його адміністративного оскарження становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.

Розглянувши справу, Верховний Суд вказав, що більш скорочені строки звернення до суду в разі попередньої реалізації досудових процедур полягають у забезпеченні наступності юрисдикційних проваджень (адміністративних і судових) та пов’язані з необхідністю мінімізувати темпоральний проміжок між досудовими процедурами та судовим провадженням.

Чинна протягом тривало часу судова практика від початку була сформована через тлумачення п. 56.18 ст. 56 ПК України в редакції, що діяла на час набрання чинності цим Кодексом (1 січня 2011 р.).

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 7 липня 2011 р. № 3609-VI було вирішено колізію щодо приписів, які були встановлені абзацом другим у попередній редакції цього пункту, вилучено норму такого змісту: у разі, коли платник податків до подання позовної заяви здійснив процедуру адміністративного оскарження, строк звернення до суду продовжується на строк, що фактично пройшов з дати звернення платника податків зі скаргою до контролюючого органу до дати отримання (включно) таким платником податків остаточного рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами розгляду скарги. Водночас судова практика змін не зазнала відповідних змін.

Наразі положення п. 56.18 ст. 56 ПК України не встановлюють процесуальних строків, а лише закріплюють право платника податків на оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення в суді в будь-який момент після його отримання із застереженням про те, що реалізація такого права за загальним правилом стає неможливою поза строками давності, закріпленими в ст. 102 ПК України. Зазначений у п. 102.1 ст. 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно процесуальним строком звернення до суду.

Водночас норма п. 56.19 ст. 56 ПК України є спеціальною щодо норми ч. 4 ст. 122 КАС України, має перевагу в застосуванні в податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин – оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов’язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору. Зазначена норма прямо встановлює строк для звернення до суду для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 цієї статті.

Право ініціювати в судовому порядку спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання об’єктивно не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип правової визначеності як одного з основних елементів верховенства права.

Зокрема, може створити стан невизначеності щодо легітимності дій контролюючого органу, вчинених у законний спосіб у межах строку давності, установленого ст. 102 ПК України, оскільки після звернення платника податків з відповідним позовом до суду раніше узгоджені грошові зобов’язання стають неузгодженими.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Спір щодо податкового обов’язку платника податків – господарського товариства не є рішенням про права, законний інтерес чи обов’язок його засновника

Опубліковано

on

23 листопада 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/3508/17 залишив без задоволення касаційну акціонера господарського товариства, який не був учасником справи про правомірність податкового повідомлення-рішення щодо товариства.

Акціонерне товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ, в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення.

Рішенням Окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ТОВ подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати це рішення та прийняти нове про задоволення позову АТ.

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за зазначеною апеляційною скаргою закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 305 КАС України. Суд дійшов висновку, що особа має право на апеляційне оскарження виключно, якщо така особа була учасником справи або суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки; мотивувальна та резолютивна частини рішення суду першої інстанції не містили висновку про права й обов’язки акціонера, а доводи останнього, що рішення суду безпосередньо вплинуло на його інтереси як акціонера, були необґрунтованими.

У касаційній скарзі ТОВ зазначало, що є акціонером АТ (володіє 1902800 акцій, що становить 9,9895% від загальної кількості усіх акцій позивача) і накладення штрафу на АТ згідно з податковим повідомленням-рішенням створює негативні майнові наслідки для ТОВ, завдає шкоди його правам та законним інтересам, оскільки безпосередньо впливає на його доходи як акціонера.

Верховний Суд вказав, що рішення суду, яким був вирішений спір щодо податкового обов’язку платника податків – господарського товариства, не є рішенням про права, законний інтерес чи обов’язок засновника (засновників) товариства з огляду на визначений Конституцією України (ст. 67) і ПК України (ст.ст. 36, 38, п. 87.7 ст. 87) персоніфікований характер податкового обов’язку, якщо тільки в самому рішенні прямо не зроблений такий висновок.

Оскільки акціонер не є учасником (суб’єктом) правовідносин щодо збільшення суми грошового зобов’язання згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, а прийняте за наслідками його перегляду в судовому порядку рішення суду першої інстанції не містило прямого висновку про права (та/або обов’язки) компанії, позивач не має права на апеляційне оскарження зазначеного рішення.

Акціонер (учасник) господарського товариства, який відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України не був учасником справи, предметом спору в якій є правомірність податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошових (податкових) зобов’язань господарському товариству, не має права на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого в цій справі, якщо тільки в рішенні суд не зробив прямого висновку про його права, інтереси та обов’язки.

Отже ВС визнав висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою таким, що відповідає правильному застосуванню норми ч. 1 ст. 293 КАС України з огляду на відсутність вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов’язки кінцевого бенефіціарного власника, оскільки така особа не є суб’єктом оскарження в розумінні цієї норми.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram