Connect with us

Судова практика

Зміна апеляційним судом формулювання обвинувачення, що визнане доведеним, можлива лише за результатами безпосереднього дослідження доказів

25 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 129/4247/13-к частково задовольнив касаційну скаргу захисника та скасував ухвалу апеляційного суду, який не дотримався вимог  ч. 2 ст. 439 КПК.

Вироком районного суду особу засуджено за ч. 4 ст. 190 КК за те, що він упродовж січня-березня 2012 р., будучи власником ТОВ, шляхом обману та зловживання довірою, укладаючи від імені ТОВ з ПрАТ угоди на поставку мінеральних добрив за передоплатою, без наміру виконати їх в повному обсязі, за обставин, встановлених судом і наведених у вироку, заволодів коштами цього підприємства в особливо великих розмірах.

Ухвалою апеляційного суду вирок районного суду змінено – виключено з вироку вказівку на спосіб вчинення шахрайства шляхом обману, як зайвий.

У касаційні скарзі захисник зазначив, що виключивши із вироку суду першої інстанції такий спосіб шахрайства як «обман», апеляційний суд не вказав у чому полягало зловживання з боку засудженого довірою посадових та службових осіб потерпілої сторони.

Верховний Суд вказав, що хоча вирок суду першої інстанції вже тричі був предметом перегляду в апеляційному порядку,  попередня ухвала апеляційного суду була скасована касаційним судом у зв’язку з порушенням вимог ст. 419 КПК у частині залишення апеляційним судом без уваги доводів сторони захисту.

Незважаючи на це, всупереч приписам ч. 2 ст. 439, ст. 419 КПК при новому апеляційному розгляді вказівок суду касаційної інстанції апеляційний суд не виконав, зазначених доводів апеляційних скарг знову належним чином не перевірив, достатніх мотивів визнання їх необґрунтованими в ухвалі не навів, обмежившись лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, та загальним формулюванням про доведеність винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК.

Як вказав ВС, для правильної кваліфікації дій особи за ст. 190 КК необхідним є встановлення обов’язкових ознак об’єктивної сторони складу шахрайства, що може виражатися у формі обману чи зловживання довірою, із зазначенням того, які конкретно дії винної особи містять відповідні ознаки та якими доказами це підтверджується.

Оскільки перевірка наявності у діях особи ознак обману чи зловживання довірою належить до встановлення фактичних обставин кримінального провадження, то усунення суперечностей у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, повинно було здійснюватися судом апеляційної інстанції, зокрема шляхом дослідження доказів в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК. Однак суд апеляційної інстанції  обставин кримінального провадження в частині способу заволодіння засудженим грошовими коштами ПрАТ не перевірив, належної оцінки їм не дав. Виключивши із вироку суду першої інстанції посилання на вчинення шахрайства шляхом обману як зайвого, апеляційний суд свого висновку не мотивував, не вказав у чому конкретно полягало зловживання довірою з боку засудженого, чиї довірливі відносини він використав і на чому такі відносини базувалися.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі встановлювати інші обставини кримінального провадження ніж ті, що були встановлені судом першої інстанції, без безпосереднього дослідження доказів у порядку дотримання процедури, передбаченої ст. 404 КПК. Натомість апеляційний суд спростував висновки суду першої інстанції в частині встановлених вироком фактичних обставин кримінального провадження, надав цим обставинам іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, безпосередньо не дослідивши докази, на яких ґрунтувалися відповідні висновки суду першої інстанції, чим порушив принцип безпосереднього дослідження показань, речей і документів.

Верховний Суд дійшов висновку, що зміна апеляційним судом формулювання обвинувачення, що визнане доведеним судом першої інстанції та пов’язане з встановленням фактичних обставин кримінального провадження, може мати місце лише за результатами безпосереднього дослідження доказів у порядку, визначеному ч. 3 ст. 404 КПК, на яких ґрунтуються відповідні висновки суду першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем має місце лише за наявності прямого умислу та матеріальної шкоди

5 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 433/383/19 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, вказавши, що якщо службова особа внесла неправдиві відомості у табель обліку робочого часу про відсутнього працівника, фактично виконуючи його обсяг роботи та отримуючи його заробітну плату, то це виключає кваліфікацію дій службової особи за ч. 2 ст. 191 КК.

Вироком місцевого суду особу виправдано за відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК і цим самим вироком визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК.

За матеріалами справи, начальник метеостанції особисто складав, заповнював і підписував офіційні документи, а саме табелі обліку робочого часу про перебування техніка-метеоролога на роботі, в які вніс неправдиві відомості про відпрацьований працівником час, внаслідок чого останньому незаконно нараховано та виплачено заробітну плату. Таким чином, начальник метеостанції заволодів і розпорядився на свій розсуд грошовими коштами в сумі 60 209,14 грн.

Апеляційний суд апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення і відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК вирок місцевого суду змінив – з мотивувальної частини вироку в формулюванні фабули кримінального правопорушення виключив вказівку про вчинення особою кримінального правопорушення «з корисливих мотивів, переслідуючи мету незаконного збагачення».

У касаційній скарзі прокурор стверджував про неправильне застосування закону   про кримінальну відповідальність і вважав неспроможним висновок суду про відсутність у діях начальника метеостанції корисливого мотиву (оскільки останній сам виконував роботу замість техніка-метеоролога).

Верховний Суд вказав, що виправдовуючи начальника метеостанції у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 191 КК, передбачає наявність лише прямого умислу, корисливих мотивів та відповідної мети.

Колегія суддів погодилася із судами попередніх інстанцій, що надані стороною обвинувачення докази всупереч доводам прокурора не доводять поза розумним сумнівом наявності у діях обвинуваченого прямого умислу, корисливого мотиву та корисливої мети на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

При цьому суди перевірили і взяли до уваги показання самого начальника метеостанції, зокрема те, що він частково визнав винуватість, а саме у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. У заволодінні чужим майном винуватості не визнав, пояснивши, що в 2016 р. до нього звернулася співробітниця, оскільки в її сім’ї склалася важка ситуація, яка привела до скрутного матеріального становища, у зв’язку з чим вона вирішила на деякий час виїхати за кордон з метою заробити грошей. На її прохання він вирішив допомогти, не звільнив її з посади, оскільки вона була цінним працівником. На період її відсутності він виконував відповідно до її посадових обов’язків усю покладену на неї роботу у свій вільний від основної роботи час (працював уночі через добу).

Заробітну плату, нараховану їй, він отримував сам, оскільки вважав, що правомірно заробив ці гроші. Показання начальника метеостанції узгоджуються з показаннями свідків, допитаних судом першої інстанції.

Апеляційний суд правильно встановив, що виконувана начальником метеостанції робота фактично мала ознаки сумісництва, оскільки була виконана у вільний від основної роботи час на тому самому підприємстві. Однак з огляду на те, що начальник метеостанції був керівником структурного підрозділу державної організації, а відповідно до п. 4 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій від 28 червня 1993 р. № 43 і п. 4 постанови КМУ від 3 квітня 1993 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» працювати за сумісництвом керівникам державних підприємств, установ, організацій і їх заступникам, а також керівникам структурних підрозділів таких підприємств, установ, організацій і їх заступникам заборонено, він допустив зловживання службовим становищем, яке, проте, не містить корисливого мотиву і не спричинило матеріальної шкоди, що і було підтверджено представником потерпілого, який пояснив, що збитків обласному центру з гідрометеорології діями начальника метеостанції не спричинено, оскільки останній у повному обсязі виконав роботу, яку мала виконувати технік-метеоролог.

Отже, Верховний Суд визнав, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, судовий розгляд проведено повно та об’єктивно.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Перегляд за нововиявленими обставинами ухвал слідчого судді, а також рішень суду апеляційної інстанції щодо таких ухвал, законом не передбачений

5 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 991/1231/19  постановив, що ухвала Вищого антикорупційного суду, якою відмовлено у відкритті кримінального провадження щодо перегляду за нововиявленими обставинами ухвали про передачу матеріалів кримінального провадження на розгляд іншої колегії суддів для вирішення питання стосовно їх об’єднання, не підлягає окремому апеляційному оскарженню.

Ухвалою ВАКС відмовлено у відкритті кримінального провадження про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали ВАКС про передачу матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням особи у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК, та за обвинуваченням іншої особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, на розгляд іншої колегії суддів для вирішення питання про об’єднання.

Апеляційною палатою ВАКС відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою адвоката на вищезазначену ухвалу.

У касаційній скарзі захисник наполягав, що апеляційний суд прийняв передчасне рішення, оскільки оскаржувана ухвала позбавляє права обвинуваченого на захист.

Верховний Суд вказав, що КПК не передбачає можливості оскарження ухвали про відмову у відкритті кримінального провадження за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами під час судового провадження в апеляційному порядку.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що ухвала ВАКС про відмову у відкритті провадження за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами не передбачена нормами кримінального процесуального закону, а тому апеляційний суд був зобов’язаний її скасувати, ВС вважає безпідставними, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові ОП ККС № 522/14170/18 від 3 лютого 2020 р.

Відповідно до вказаного правового висновку, положення ч. 1 ст. 459 КПК слід розуміти як такі, що передбачають можливість перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень, що набрали законної сили та якими завершено розгляд кримінального провадження по суті в суді відповідної інстанції, а тому перегляд за нововиявленими обставинами ухвали ВАКС кримінальним процесуальним законодавством не передбачено.

При цьому положення ч. 2 ст. 464 КПК про те, що «суддя … вирішує питання про відкриття кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами», слід розуміти як такі, що надають судді повноваження перевірити наявність підстав для відкриття провадження за нововиявленими обставинами та ухвалити рішення про відкриття такого провадження або відмову у його відкритті.

За таких обставин не вбачається підстав вважати, що колегія суддів ВАКС, відмовляючи у відкритті провадження за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали ВАКС про передачу матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням осіб на розгляд іншої колегії суддів для вирішення питання про об’єднання, діяла поза межами КПК.

Отже, Верховний Суд залишив без змін ухвалу Апеляційної палати ВАКС, а касаційну скаргу захисту – без задоволення.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Ухвала слідчого судді про продовження строку направлення особи на стаціонарну комплексну експертизу підлягає апеляційному оскарженню

12 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 755/14697/19 скасував ухвалу апеляційного суду, якою було відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу місцевого суду.

Місцевий суд направив підозрюваного до центру судово-психіатричних експертиз для проведення стаціонарної комплексної психолого-психіатричної експертизи строком не більше 2 місяців у межах досудового розслідування. Ухвалою слідчого судді цього ж суду задоволено клопотання слідчого та продовжено цей строк.

Ухвалою апеляційного суду відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника підозрюваного на вищезазначену ухвалу слідчого судді.

У касаційній скарзі захисник стверджував, що сторону захисту було безпідставно позбавлено права на доступ до суду, оскільки апеляційний суд, посилаючись на положення п. 8 ч. 1 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України, не зважив на те, що кримінальний процесуальний закон не передбачає можливості продовження строку направлення особи у медичний  заклад для проведення стаціонарної психіатричної експертизи, обраного у порядку ст. 509 КПК, а відтак і порядку оскарження вказаної категорії судових рішень.

Верховний Суд вказав, що апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, посилаючись на положення п. 8 ч. 1 ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК, дійшовши висновку, що ухвала слідчого судді оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Згідно з положеннями ст. 509 КПК, у ній не передбачено можливості продовження процесуального строку направлення особи до медичного закладу для проведення експертизи, а тому прийняте слідчим суддею рішення за своїм правовими значенням та наслідками слід вважати синонімічним направленню на таке дослідження, яке підлягає оскарженню з підстав та у порядку, передбаченим кримінальним процесуальним законом.

У такому разі апеляційний суд, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, мав керуватися приписами ч. 3 ст. 509 КПК, а посилання суду на відсутність процесуальної можливості оскарження вищезазначеної ухвали слідчого судді не ґрунтується на вимогах закону.

Отже, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

Telegram