Отримання орендної плати за земельну ділянку не завжди означає укладення договору оренди

Верховний Суд визнав договір оренди земельної ділянки не дійсним через те, що договір був підписаний не орендодавцем, хоча останній і отримував орендну плату.

25 квітня 2018 р., колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, винесла постанову у справі № 710/2175/15-ц.

У жовтні 2015 р. позивач звернувся до районного суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ЛНЗ-Агро» про визнання договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки, вказував на те, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення розміром 3,9074 га належить йому як спадкове майно. Позивач наполягав, що йому нічого не відомо про передачу земельної ділянки в оренду СТОВ  «ЛНЗ-Агро» та підпис родича позивача на договорі не належав родичеві.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи  підпис від імені родича в графі «Орендодавець» пункту 16 «Реквізити сторін, та підписи сторін» договору оренди землі виконаний іншою особою.

Однак рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним  судом, позивачеві відмовлено у задоволенні позову з огляду на те, що відсутність волевиявлення померлого родича позивача підтвердження не знайшла, до того ж останній отримував орендну плату за договором.

Верховний Суд (Друга судова палата Касаційного цивільного суду) не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд встановив, що земельна ділянка дійсно належала родичеві заявника та перейшла у власність останнього в якості спадкового майна та звернув увагу на те (відповідно до даних графологічної експертизи), що підпис у договорі оренди земельної ділянки дійсно не належить родичеві заявника, а іншій особі – яка не була уповноважена на представництво.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Вказана стаття презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя.

Отже, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду постановила скасувати рішення та ухвалу судів першої та апеляційної інстанцій, визнати договір оренди земельної ділянки недійсним, сторони повернути у первісне становище (на умовах реституції).

Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Поділитися

Твітнути