Оцінюючи допустимість як доказу документа, наданого в копії, суд має враховувати наявність в учасників провадження обґрунтованих сумнівів у його відповідності оригіналу

4 вересня 2025 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 753/4989/23 задовольнив частково касаційну скаргу прокурора, яка не погоджувалася з виправданням особи за ч. 4 ст. 358 КК України.

Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, обвинуваченого засуджено за ч. 3 ст. 197-1 КК України, визнано невинуватим і виправдано в пред’явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 358 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю в його діянні складу цього кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі прокурор зазначала, що суди безпідставно визнали недопустимим доказом довідку, використання якої як завідомо підробленого документа було інкриміновано обвинуваченому, пославшись на відсутність оригіналу цього документа. Наголошувала, що прокурор здійснив усі можливі заходи для отримання цього оригіналу. Сторона обвинувачення здобула цей доказ безпосередньо з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до якого відповідний документ було завантажено нотаріусом під час реєстрації права власності обвинуваченого на будинок.

Верховний Суд вказав, що на обґрунтування цього рішення суд першої інстанції зазначив, що надана стороною обвинувачення довідка голови правління обслуговуючого кооперативу, видана обвинуваченому, яку, згідно з обвинуваченням, він використав як завідомо підроблений документ з метою реєстрації права власності, є недопустимим доказом, а інші докази є неналежними.

Читайте також: Між отруйним деревом та неминучим виявленням

Підставою для визнання судом указаного документу недопустимим доказом стало те, що його надано у вигляді копії, яка не завірена належним чином, водночас сторона обвинувачення не підтвердила існування оригіналу цього документа і не надала його для ознайомлення стороні захисту, що суперечить приписам ч. 7 ст. 99 КПК України.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх рішеннях, не будь-яке порушення вимог кримінального процесуального закону, допущене органом досудового розслідування під час збирання доказів у кримінальному провадженні, автоматично тягне за собою визнання цих доказів недопустимими.

За наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими треба лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо було усунути в ході судового розгляду.

Частиною 5 ст. 99 КПК України передбачено, що для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими й інші відомості, якщо: 1) оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, якщо він втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає; 2) оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур; 3) оригінал документа знаходиться у володінні однієї зі сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.

Читайте також: Участь сторін кримінального провадження в судовому засіданні: обов’язкова чи ні? (Граматичне тлумачення)

Згідно з висновком Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 29 липня 2024 р. у справі № 466/5810/20 під час вирішення питання допустимості як доказу певного документу, який надано суду в копії, урахуванню підлягають не лише формальні аспекти щодо виготовлення та/або належного завірення такої копії, але й наявність чи відсутність в учасників провадження обґрунтованих сумнівів у відповідності даних, які містяться в копії документу, його оригіналу.

У цій справі апеляційний суд зобов’язаний був ретельно проаналізувати аспекти, пов’язані з оцінкою можливості надання прокурором суду оригіналу відповідного документа в межах передбачених законом процедур. Однак апеляційний суд  обмежився лише дублюванням оспорюваного прокурором висновку місцевого суду, зазначеного у вироку, про відсутність оригіналу документу.

З урахуванням того, що в цьому кримінальному провадженні прокурор просив повторно дослідити обставини, встановлені місцевим судом, з метою забезпечення реалізації стороною обвинувачення права на апеляційне оскарження судового рішення та принципу змагальності сторін згідно з ч. 6 ст. 22 КПК України, апеляційний суд повинен був створити необхідні для цього умови, зокрема, шляхом повторного дослідження обставин, які оскаржуються особою, та надання оцінки дослідженим доказам.

Забезпечення таких умов передбачено безпосередньо ч. 3 ст. 404 КПК України.

Тому Верховний Суд ухвалу апеляційного суду в частині виправдання обвинуваченого за ч. 4 ст. 358 КК України скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 19 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

Поділитися

Твітнути