Судова практика
Перш ніж призначати засудженому покарання у виді виправних робіт, належить з’ясувати чи він працевлаштований
18 січня 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 523/11023/21 задовольнив касаційну скаргу прокурора, який не погоджувався з рішенням апеляційного суду в частині призначення покарання.
Вироком районного суду особу визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 2 роки із застосуванням вимог ст. 76 КК.
Ухвалою апеляційного суду змінено вирок суду в частині призначеного особі покарання, призначено покарання у виді виправних робіт на строк 6 місяців, на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 2 роки із застосуванням вимог ст. 76 КК.
У касаційній скарзі прокурор зазначав, що суд апеляційної інстанції усупереч приписам ст. 57 КК призначив засудженому, який не працевлаштований та перебуває на обліку в центрі зайнятості, покарання за ч. 1 ст. 309 КК у виді виправних робіт без визначення розміру відрахувань із суми заробітку засудженого в дохід держави, яке є обов’язковим при призначенні вказаного виду покарання, внаслідок чого застосовано закон, який не підлягав застосуванню.
Верховний Суд вказав, що санкція ч. 1 ст. 309 КК передбачає покарання у виді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п’яти років.
Згідно з ч. 1 ст. 57 КК покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадяться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.
Читайте також: Якщо законом про кримінальну відповідальність істотно змінено зміст норми права, то висновок ВСУ щодо її застосування є не обов’язковим
Водночас з урахуванням того, що покарання у виді виправних робіт відбувається за місцем роботи засудженого та у матеріалах провадження міститься довідка про перебування фігуранта на час розгляду провадження у суді апеляційної інстанції на обліку у службі зайнятості, суд апеляційної інстанції не навів обґрунтувань про те, з огляду на які обставини він призначив засудженому покарання у виді виправних робіт.
Крім того, суд апеляційної інстанції, призначивши покарання у виді виправних робіт, не визначив розміру відрахувань із суми заробітку засудженого або його грошового забезпечення.
Отже, суд апеляційної інстанції всупереч положенням, передбаченим п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК, призначаючи покарання, належним чином не врахував згаданих положень закону України про кримінальну відповідальність та не навів достатніх мотивів, з яких виходив під час постановлення ухвали.
Тому Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
