Судова практика
Підставою для відшкодування моральної шкоди від діяльності сміттєзвалища, є доведення не тільки факту забруднення довкілля, а й погіршення стану здоров’я позивачів
5 квітня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 369/7171/16-ц задовольнив частково касаційну скаргу представника позивачів, які просили стягнути з відповідачів моральну шкоду.
Позивачі звернувся до суду з позовом до виробничого управління житлово-комунального господарства, районної ради, у якому просили припинити господарську діяльність полігону твердих побутових відходів (сміттєзвалища), стягнути з відповідачів солідарно моральну шкоду.
Рішенням районного суду позов задоволено частково.
Апеляційний суд рішення скасував і відмову у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди з тих мотивів, що позивачі не довели наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди (моральної) зі встановленням її розміру; причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини, а також не надали належних і допустимих доказів на підтвердження причинного зв’язку між діями відповідача та наслідками, якими є завдана позивачам моральна шкода.
Читайте також: Про спадкову масу і те, чи можна успадкувати право (обов’язок) на компенсацію моральної шкоди?
Розглянувши касаційну скаргу представника позивачів, Верховний Суд вказав, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з п. 1, 3 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; в інших випадках, встановлених законом.
У цій справі позивачі повинні були довести в судовому засіданні не тільки сам факт забруднення довкілля саме відповідачем, а й те, що воно відбувається поза відповідними нормами, встановленими державою, не притаманне наявному забрудненню в сучасних містах та селищах, негативно впливає на користування зручностями населених пунктів, приватне та сімейне життя позивачів, та, як наслідок, – призводить до погіршення стану їх здоров’я.
Позивачі просили суд стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду на підставі ч. 1 ст. 1190 ЦК України, посилаючись на те, що внаслідок негативної діяльності полігону ТПВ, яка полягає у понаднормативному забрудненні довкілля, порушено їхні права на нормальне навколишнє середовище, що завдає їм душевних страждань.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивачі довели понаднормативне забруднення території місця їх проживання (ґрунтів, атмосферного повітря, водойм) небезпечними речовинами, і, що таке понаднормативне забруднення природного довкілля є прямим наслідком протиправної діяльності ВУ ЖКГ, яке у своїй роботі не дотримується нормативних зобов’язальних приписів; а також, що вина районної ради простежується у відсутності контролю за веденням господарської діяльності полігону та дотриманням санітарно-епідеміологічних норм, на підставі чого дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову шляхом стягнення відповідних сум відшкодування моральної шкоди солідарно з відповідачів із застосуванням норми ч. 1 ст. 1190 ЦК України.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стосовно погіршення стану здоров`я важко відрізнити вплив екологічних ризиків від впливу інших відповідних факторів, таких як вік, професія або особистий спосіб життя. Стосовно загального контексту довкілля, то немає сумнівів у тому, що сильне забруднення води та ґрунту може негативно вплинути на громадське здоров`я загалом та погіршити якість життя особи, але його фактичний вплив у кожному окремому випадку неможливо визначити у кількісному вираженні. «Якість життя», власне, є суб`єктивною характеристикою, яка не піддається точному визначенню.
З урахуванням обставин справи, які встановив суд першої інстанції, Верховний Суд визнав, що розміри грошового відшкодування позивачам моральної шкоди, які визначив суд, є розумними та справедливими. Водночас, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеністю.
Отже, Верховний Суд постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасував, рішення районного суду у цій частині залишив у силі.
Підготував Леонід Лазебний
