Підтверджувати стаж – спочатку на спеціальну комісію, а потім в суд | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Підтверджувати стаж – спочатку на спеціальну комісію, а потім в суд

Опубліковано

on

Леонід Лазебний

В разі незгоди з рішенням органу, який призначає пенсії, особа має право звернутися за захистом свого права в суд, але не з заявою про встановлення факту трудових відносин, що дають право призначення пенсії, в цивільному судочинстві, а зі скаргою на рішення органу Пенсійного фонду за правилами адміністративного судочинства.

Громадянка звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що вона працювала дояркою в колгоспі «Зоря комунізму» в період з 1 липня 1982 р. по першу дату його реорганізації 5 лютого 1993 р. в КСП «Зоря», що згодом вдруге реорганізовано 29 лютого 2000 р. в СВК «Зоря» по 30 квітня 2010 р. включно, з виконанням у всі ці періоди норми обслуговування корів не менш як 33 голови.

Відповідно, загальний стаж роботи заявниці становив більше 20 років, згідно із записами у трудовій книжці, а після досягненні нею 50-річного віку вона здобула право на пільговий вихід на пенсію,

В управлінні Пенсійного фонду заявниці відмовили у призначенні пенсії на пільгових умовах у зв’язку з відсутністю у неї документів, що підтверджують виконання встановлених норм обслуговування корів.

Проте, заявник не мала можливості отримати довідку для підтвердження спеціального стажу роботи, оскільки постановою господарського суду Черкаської області СВК «Зоря» визнано банкрутом, а посадовими особами документи підприємства арбітражному керуючому (ліквідатору) передані не були.

Місцевий суд  заяву задовольнив та встановив указаний факт, мотивуючи рішення тим, що встановлення такого факту необхідне заявниці для реалізації права на отримання пенсії за пільговими умовами, зокрема пославшись на п. 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 «Про трудові книжки колгоспника», якою встановлено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Ухвалою апеляційного суду за скаргою Пенсійного фонду скасовано рішення першої інстанції з огляду на те, що така заява не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а заявниця повинна була на виконання «Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років» (далі – Порядок про підтвердження), звернутися до Пенсійного фонду для розгляду вказаного питання спеціально створеною комісією.

У касаційній скарзі заявниця просила скасувати ухвалу суду другої інстанції через порушення норми процесуального права, зокрема  вважала необґрунтованим висновок про те, що суд першої інстанції перебрав на себе повноваження та здійснив функції державного органу. А також наполягала на праві самостійно обирати способи захисту невизнаних та порушених прав.

8 жовтня 2018 р. Верховний Суд постановою у справі № 706/1637/16-ц підтримав позицію апеляційного суду вказав, що згідно з п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабміну від 12 серпня 1993 р. № 637, у тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або їх правонаступників.

Якщо документи не збереглися, підтвердження трудового стажу провадиться міськими відділами соціального захисту населення на підставі показань свідків; у інших випадках наявність певного стажу роботи визначається у порядку, передбаченому законодавством, що регулює правовідносини, з якими пов’язана необхідність встановлення цього стажу.

Так, за п. 3 Порядку підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що надають таке право.

Отже, для встановлення факту на підтвердження періодів роботи при ліквідації підприємства та без визначення правонаступника законом встановлено окремий порядок, з урахуванням якого заявник мала б звернутися до спеціальної комісії, а за результатами прийняття нею відповідного рішення, – оскаржити його до Пенсійного фонду України або до суду.

Тому Верховний Суд, закриваючи провадження у справі, вирішив, що апеляційний суд правильно застосував положення п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК, дійшовши обґрунтованого висновку, що спірні правовідносини не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки фактично стосуються рішень та дій управління Пенсійного фонду, його посадових осіб та віднесені до компетенції спеціально створеної пенсійним фондом комісії.

Враховуючи діючий порядок, отримавши відмову органу, який призначає пенсії, в разі незгоди з його рішенням, на підставі ст. 105 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та ч. 2 ст. 124 Конституції України особа має право звернутися за захистом свого права в суд, але не з заявою про встановлення факту трудових відносин, що дають право призначення пенсії на пільгових умовах, а зі скаргою на рішення органу Пенсійного фонду України за правилами адміністративного судочинства.

Рішення в ЄДР СР: http://reyestr.court.gov.ua/Review/77009116

Судова практика

Оскарження звіту про оцінку майна в рамках виконавчого провадження

Опубліковано

on

Євген МОРОЗОВ, адвокат

Рецензування або оскарження в судовому порядку результатів оцінки майна боржника в рамках виконавчого провадження.

Суть питання

Тринадцятого березня минулого року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 914/881/17, провадження № 12-18гс18 (ЄДРСРУ № 72819699) досліджувала питання щодо оскарження звіту про оцінку майна в рамках виконавчого провадження. Суд вказав, що правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені законом № 2658-III. Згідно з частиною четвертою статті 3 цього закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього закону.

Підставою проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі й може бути двостороннім або багатостороннім (за змістом частини першої статті 10 і частини першої статті 11 Закону № 2658-III). Відповідно до статті 33 вказаного закону спори, пов’язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

Статтею 32 Закону № 2658-III передбачена відповідальність оцінювачів та суб’єктів оціночної діяльності, частиною другою якої визначено, що оцінювачі та суб’єкти оціночної діяльності — суб’єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема за недостовірність чи необ’єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону. Відтак чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ’єктивність оцінки майна) ним своїх обов’язків.

Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з його оцінки суб’єктом оціночної діяльнос ті суб’єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб’єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III).

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов’язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

Важливо. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов’язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів. Тому доводи про можливість розгляду справи у спорі про визнання недійсним звіту про оцінку майна в господарському суді Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані. Відповідно до пунктів 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних пов новажень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВС, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм правазві

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 711/650/13-ц (провадження № 61-1186св17), у постанові від 30.07.2018 р. у справі № 23/100-12 та інших.

Враховуючи той факт, що Велика Палата Верховного Суду вказала, що спори про визнання недійсним звіту про оцінку майна не можуть бути розглянуті й у порядку іншого судочинства в учасників провадження є декілька шляхів.

Рецензування

Законом передбачено, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади й місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб’єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Отже, рецензування звіту з оцінки є єдиним законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки. Однак, на відміну від попередньої редакції Закону Украї ни «Про виконавче провадження» (1999 р.), у новій редакції закону відсутнє таке поняття, як рецензування, тобто тепер оскаржити результати оцінки майна боржника можна виключно в судовому порядку: «…у разі, якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення (ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження») та «спори, пов’язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку» (ст. 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні).

Судове оскарження

Для прикладу візьмемо постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 р. у справі № 760/16747/18, апеляційне провадження № 22-ц/824/526/2019 (ЄДРСРУ № 79427964). Оскільки предметом даної справи було визнання неправомірними дій державного виконавця та визнання протиправною оцінки майна згідно зі звітом доводи апеляційної скарги про те, що здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання звіту недійсним неможливо, колегія суддів відхиляє…

З урахуванням вказаного вище, а також відповідної судової практики вбачається, що суди розглядають оцінку майна, незалежно від суб’єкта її проведення, як процесуальну дію державного виконавця, а отже, вказують на відповідний порядок такого оскарження, передбачений ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (Стаття 74. Оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби). Адже згідно зі ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження й потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна — суб’єктів оціночної діяльності — суб’єктів господарювання.

Як зазначено у п. 8 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року № 512/59, зареєстрованого в Мін’юсті 02.04.2012 року № 489/20802 в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2832/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції Украї ни 30.09.2016 року № 1302/29432, для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження й потребують спеціальних знань, виконавець із власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності — кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна (майнових прав) — суб’єктів оціночної діяльності — суб’єктів господарювання, а також у разі потреби — перекладача.

А учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб’єкт оціночної діяльності — суб’єкт господарювання (ч. 1 ст. 14 Закону).

Висновок

Незважаючи на те, що в новому Законі України «Про виконавче провадження» не передбачено такої процедури, як рецензування звіту про оцінку майна, однак експерт керується ще й Законом «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою КМУ від 10 вересня 2003 № 1440, то на погляд автора, рецензування звіту оцінки майна є ефективним законодавчо встановленим способом спростування цих результатів. Більше того, редакція нового Закону України «Про виконавче провадження» вже чітко регламентує судове оскарження визначення вартості чи оцінки майна, однак не розкриває чіткого порядку такого оскарження, а тому ще одним ефективним способом є судове оскарження оцінки майна, як процесуальної дії державного виконавця.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Норми статті про незаконне збагачення не порушували презумпцію невинуватості

Опубліковано

on

Суддя Конституційного Суду України Сергій Петрович Головатий надав Розбіжну думку щодо винесеного рішення від 26 лютого 2019 р. № 1-р/2019 у справі неконституційності ст. 368-2 Кримінального кодексу України (справа № 1-135/2018(5846/17).

У своїй Розбіжній думці С. Головатий вказав, що не голосував разом із більшістю за визнання спірної статті неконституційною з таких міркувань.

Рішення № 1-р/2019 мотивовано тим, що ст. 368-2 КК не відповідає приписам ч. 1 ст. 8, ст. 62, ч. 1 ст. 63 Конституції України.

Припис «збільшення активів у значному розмірі, законність підстав набуття у власність яких не підтверджено доказами» достатньо чітко можна тлумачити як такий, що передбачає настання кримінальної відповідальності лише тоді, коли доведено, що збільшення активів не могло статись з використанням законних доходів. Тому, лише після перевірки всіх можливих способів їх набуття підтверджується, що певна обвинувачена особа не могла отримати значну суму доходу від своєї діяльності, не забороненої законом.

Суб’єкт ст. 368-2 КК спеціальний – особи, уповноваженої на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.  А державні посадові особи обізнані про підвищені стандарти доброчесності, а також про відповідні обов’язки щодо декларування та обґрунтування свого доходу.

Положення спірної статті жодним чином не дає підстав для припущення, що сторона захисту несе тягар доведення невинуватості. Приписи статті стосувалися доказів, на підставі яких мало бути підтверджено відсутність законних джерел набуття активів. Такі докази, за правилами кримінального провадження, повинні збирати та подавати суду органи публічного обвинувачення.

Натомість КСУ сприйняв статтю 368-2 ККУ як таку, що допускає самообвинувачення. Її приписи «per se» не встановлюють будь-якого тягаря доведення щодо надання доказів. Попри це, навіть якщо вимагалось надання пояснень, це не становило б порушення права не свідчити проти самого себе.

Наразі Розбіжна думка є неповною, невдовзі з’явиться її завершений варіант.

Читати далі

Судова практика

Несплата за оренду земельної ділянки – не завжди правопорушення

Опубліковано

on

Леонід Лазебний, журналіст, головний редактор інформаційно-правової платформи ActiveLex

Для відшкодування шкоди у разі несплати за оренду необхідною умовою є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. Але якщо користування земельною ділянкою не було протиправним, вина неплатника значення не має.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінтрекс» (відповідач), набувши право власності на об’єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, не оформило належним чином, не зареєструвало речові права на земельну ділянку та протягом певного періоду не вносило орендну плату за користування нею.

Міська рада (позивач) звернулася з позовом про стягнення 6 150 799,96 грн безпідставно збережених коштів несплаченої орендної плати.

Місцевий суд присудив стягнути суму заборгованості, оскільки відповідач не уклав договору оренди земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно та не сплачував за користування ділянкою, таким чином безпідставно отримавши дохід, а позивач втратив належне йому майно – орендну плату за користування земельною ділянкою, що підлягає відшкодуванню йому на підставі ст.ст. 1212 – 1214 Цивільного кодексу України.

Судом апеляційної інстанції рішення скасовано з посиланням на те, що в матеріалах справи не містилося доказів фактичного користування відповідачем земельною ділянкою в більшому розмірі, ніж визначено договорами купівлі-продажу, а тому немає й підстав для стягнення з нього безпідставно набутих коштів у розмірі орендної плати, бо у відповідача не виникло обов’язку з відшкодування збитків за самовільне зайняття земельної ділянки.

У касаційній скарзі позивач наполягав, що відповідач не оформив право користування земельною ділянкою комунальної власності і використовував її без належних підстав, звертаючи увагу суду на кондикційність спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 р. по справі № 922/3412/17 зазначила, що для кондикційних зобов’язань, які характеризуються приростом майна в його набувача без достатніх правових підстав, вина, як обставина, не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття / збереження майна однією особою за рахунок іншої (глава 83 ЦК).

Судами було встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на певній земельній ділянці, на підставі договорів купівлі-продажу.

Виникнення права власності на будівлю не є підставою виникнення права оренди земельної ділянки, на якій розміщено об’єкт, та яка не була відведена в оренду попередньому власнику (продавцеві нерухомого майна).

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі договору з моменту його державної реєстрації. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК не вважається правопорушенням відсутність у власника будівлі зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника, і на якій розташоване це нерухоме майно.

Під час укладення договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договору купівлі-продажу, до покупця нерухомого майна не перейшло. Тому відповідач користувався земельною ділянкою без достатньої правової підстави та мав заплатити за користування.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів ст.ст. 1212 – 1214 ЦК, оскільки для кондикційних вини користувача встановлено не було.

Натомість суд другої інстанції без належного обґрунтування вирішив, що оскільки всіх елементів складу цивільного правопорушення немає, орендна плата за користування земельною ділянкою стягненню не підлягає.

Велика Палата зробила висновок, що відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки зобов’язаний повернути кошти її власнику на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦКУ.

Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила касаційну скаргу – постанову апеляційного суду скасувала та передала справу до цього ж суду на новий розгляд.

Рішення в ЄДР СР: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78297802

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.