Судова практика
Підвідомчість відкриття виконавчого провадження залежить саме від суми, яка підлягає стягненню за рішенням суду
21 травня 2021 р. Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 904/1201/15 залишив без змін судові рішення, відступивши від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 р. у справі № 910/14188/16 щодо того, що визначення підвідомчості з виконання виконавчого документу органу державної виконавчої служби має визначатися виходячи саме з розміру основного зобов`язання за кредитним договором, а не виходячи із вартості предмета застави за договором застави, укладеним на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором.
Читайте також: Право податкової застави виникає незалежно від наявності іпотеки?
ТОВ «ФК «Ф» звернулось до суду з позовом до ТОВ «Фосфат» про звернення стягнення на предмет застави.
Рішенням господарського суду позовні вимоги задоволено частково. На виконання рішення видано відповідні накази.
Державним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання зазначених наказів господарського суду та винесено постанови про стягнення з боржника ТОВ «Фосфат» виконавчого збору та про арешт майна боржника.
ТОВ «Фосфат» звернулося до Господарського суду зі скаргою на дії державного виконавця та просило визнати недійсними постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням, про арешт майна боржника за виконавчим провадженням, зазначаючи, що при прийнятті державним виконавцем до виконання наказів господарського суду та відкриття з їх виконання виконавчого провадження були порушені правила підвідомчості, оскільки з огляду на заставну вартість обладнання підвідомчість цього виконавчого документа належить до відділу державної виконавчої служби за місцем знаходження заставного майна, на яке звернуто стягнення.
Господарський суд своєю ухвалою скаргу ТОВ «Фосфат» задовольнив частково, а апеляційний суд зазначену ухвалу залишив без змін, обґрунтовуючи тим, що Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не доведено того, що вартість заставного майна становить суму п`ятдесят та більше мільйонів гривень, відтак дії державного виконавця в частині відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача, яким визначено підвідомчість виконавчого документа з огляду на загальний розмір заборгованості, є неправомірними, а постанова про відкриття виконавчого провадження підлягає визнанню недійсною.
У касаційній скарзі Департамент державної виконавчої служби посилався на безпідставне неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 березня 2018 р. у справі № 910/14188/16.
Верховний Суд вказав, що відповідно до п. 4 розд. І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 р. № 512/5 (у редакції, чинній на момент винесення постанов державним виконавцем) відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими сума зобов’язання становить п’ятдесят та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.
Тобто виконавець наділений повноваженнями щодо вчинення виконавчих дій на підставі виконавчого документа, який повинен містити резолютивну частину рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень, тому є обґрунтованим, що підвідомчість відкриття виконавчого провадження залежить саме від суми, яка підлягає стягненню за рішенням суду (зазначена у резолютивній частині рішення, виконавчому документі або підлягає визначенню відповідно до чинного законодавства), тобто у цьому випадку, виходячи з вартості предмета застави за договором застави, укладеним на забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором, оскільки сума заборгованості ТОВ «Фосфат» обмежена вартістю заставленого майна, на яке за рішенням суду звернуто стягнення шляхом реалізації з прилюдних торгів, за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, тому що правовідносини застави регулюються ст.ст. 572–593 ЦК України та Законом України «Про заставу», відповідно до яких заставодавець відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов’язання винятково у межах вартості предмета застави.
Наведеними нормами права керувались і суди попередніх інстанцій у даній справі, що, за висновком ВС, свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій відповідних норм права.
Підготував Леонід Лазебний
