Судова практика
Підводні камені банкрутства
Юрій Котнюк,
ЮВУ
Наприкінці серпня Верховний Суд опублікував доволі повчальний і цікавий огляд судової практики Касаційного господарського суду у справах про банкрутство. Уважне й осмислене її вивчення може допомогти багатьом фахівцям не наступити на граблі, які до цього вже когось боляче вдарили по лобі.
Хмельницькі житлобудівельники
Дислоковане в Хмельницькому Колективне підприємство «Цивільжитлобуд», яке займається зведенням багатоквартирних будинків, користується серед тамтешніх мешканців не дуже доброю славою. Якщо вірити повідомленням місцевих засобів масової інформації, свій продукт воно виготовляє невчасно й неякісно, а для того, аби здати квартири в експлуатацію в більш-менш нормальному стані, постійно вимагає з інвесторів, котрими є звичайні люди, додаткові кошти. Його директорка на прізвище Тамара Онишко пояснює це неподобство кризою, інфляцією, зростанням цін та іншими причинами, однак прискіпливі критики зазначають, що ці обставити аж ніяк не заважають членам сім’ї цієї пані придбавати особисто для себе нові приватні будинки й дорогі автомобілі.
Обурені хмельничани у зв’язку з цим неодноразово пікетували органи місцевої влади й навіть перекривали головну транспортну артерію обласного центру. Але в даному конкретному випадку Верховний Cуд цікавили зовсім інші обставини. 9 жовтня 2018 року ухвалою Господарського суду Хмельницької області була задоволена заява тамтешнього Головного управління Державної фіскальної служби й відкрито провадження у справі про банкрутство КП «Цивільжитлобуд», яке заборгувало Державному бюджету України 1,6 млн грн несплачених податків.
Також даним вердиктом було встановлено мораторій на виплату боргів іншим кредиторам, окрім ініціюючого, в ролі якого виступало ГУ ДФС, а також накладено заборону на відчуження майна потенційного банкрута. Начебто, все правильно, але 21 січня Північно-Західний апеляційний господарський суд своєю постановою задовольнив апеляційну скаргу «Цивільжитлобуду», скасувавши зазначену вище ухвалу місцевого суду, і ось чому.
Згідно із законом податковий орган у подібних ситуаціях є, так би мовити, «привілейованим кредитором». Коли йдеться про стягнення боргів з тієї чи іншої компанії, яка примудрилася сісти у фінансову калюжу, йому гарантовано пріоритет в отриманні задоволення своїх грошових вимог перед іншими організаціями, підприємствами чи установами, котрим випало нещастя мати ділові стосунки з боржником. Однак зворотний бік такого широкого арсеналу можливостей є й великий тягар обов’язків.
У цій ситуації податківці обмежилися тим, що перевірили рахунки «Цивільжитлобуду», написали довідку, що там нуль гривень нуль-нуль копійок і пішли в суд із заявою про банкрутство. А спеціальним податковим законодавством, окрім стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, передбачено й інші заходи погашення податкового боргу за рахунок майна боржника, зокрема, стягнення готівкових коштів, а крім того, стягнення дебіторської заборгованості платника податків. Тільки вжиття всіх наведених вище заходів у сукупності, якщо вони не призвели до погашення податкового боргу, може бути передумовою для ініціювання податковим органом справи про банкрутство. А от хмельницькі фіскали якраз і не здійснили жодних дій на встановлення згаданої вище дебіторської заборгованості даної будівельної компанії, тобто не з’ясували, чи винен їй хтось якісь кошти й чи можна з цього «когось» їх отримати.
А такі особи були, оскільки, окрім добросовісних інвесторів, які за свої своєчасно сплачені гроші ніяк не могли дочекатися квартир, були ще й недобросовісні, від яких «Цивільжитлобуд» ніяк не міг дочекатися грошей за вже побудовані квартири. Й загальна сума коштів, яку йому завинили, становила близько 1,7 млн грн. І це, зауважте, за словами самого скаржника: можливо, правда, можливо, й ні — треба перевірити, як того вимагає закон, проте працівники податкової служби цього не зробили. А от коли зробите й достеменно встановите, що все це брехня, тоді, мовляв, і приходьте знову зі своєю заявою про банкрутство.
Верховний Суд повністю погодився з такою позицією Північно-Західного апеляційного господарського суду й залишив його постанову без змін. Крім того, судді врахували ще й той варіант, що порушення справи про банкрутство не забезпечить погашення заборгованості перед держбюджетом, а призведе до зупинення діяльності підприємства в завершенні будівництва деяких об’єктів, продаж яких міг би якраз і піти на користь державі.
Волинські хлібники
Ще десять років тому Державне підприємство «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2» вважалося гігантом агропромислової індустрії Волинської області. Будучи збудованим у 1984 році, воно на своїх дев’яти гектарах розмістило чотири основні підрозділи: елеватор, місткістю 72 тисячі тонн зерна; млин, потужністю 500 т зерна на добу; склад готової продукції, місткістю 4 тисячі тонн борошна і цех хлібобулочних виробів потужністю 22 т продукції даної категорії. Загальна кількість працівників підприємства, яке тоді було в підпорядкуванні Держкомрезерву України, становила понад 460 осіб.
Перший грім грянув у 2010 році, коли органи прокуратури обвинуватили директора комбінату Михайла Гнасюка та його заступницю Ольгу Цісар у масштабних розкраданнях зерна, належного Аграрному фонду України. Згодом вироком Луцького міськрайонного суду їх обох було засуджено до п’яти років ув’язнення й з них постановлено стягнути солідарно 45 мільйонів гривень на користь Державного агентства резерву України. Згодом цю суму рішеннями судів господарської юрисдикції було повішено на обкрадений комбінат, який перевели в підпорядкування Міністерству аграрної політики і продовольства.
Утім, якщо вірити місцевим аналітикам, ці двоє осіб були малими пішаками у великій грі столичних можновладців, кінцевою метою якого було заволодіння підприємством, бо даною кримінальною справою його злі пригоди не закінчилися, а навпаки, лише почалися. Так, станом на початок 2015 року Луцький КХП мав у пасиві вже не 45, а 472 мільйони гривень боргів, з яких 319 млн грн — Держрезерву, 118 млн грн — Публічному акціонерному товариству «Аграрний фонд», 18 млн грн — Луцькій податковій інспекції і ще 15 млн грн сукупно — різним приватним фірмам.
Але саме одна з цих дрібних приватних фірм під назвою Сільськогосподарське приватне підприємство «Рать» і подала до Господарського суду Волинської області відповідну заяву, внаслідок задоволення якої ухвалою від 10 березня 2015 року було відкрите провадження у справі про банкрутство з усіма наслідками, які з цього випливали.
Далі — більше: 10 квітня 2017 року постановою того ж суду, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду, комбінат-боржник було визнано банкрутом й відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру. Але тут вийшла промашка: 31 жовтня 2017 року Вищий господарський суд України скасував цей «банкрутський» вердикт і передав справу на новий розгляд на стадії розпорядження майном боржника до суду першої інстанції в іншому складі суду. Причиною такого рішення стала та обставина, що місцевий суд не з’ясував належним чином питання про те, чи перебуває потенційний банкрут у переліку особливо важливих державних підприємств, які не підлягають приватизації. Вірніше кажучи, не саме підприємство, а цілісний майновий комплекс, яким він розпоряджається.
З’ясування даного питання чимсь нагадує смішний анекдот. Так, відповідно до Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», майновий комплекс ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» було включено до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. На перший погляд, все, начебто, зрозуміло. Але якщо зазирнути глибше, то за адресою, вказаною в переліку і за його кодом Єдиного державного реєстру юридичних осіб значиться Відкрите акціонерне товариство «Луцький комбінат хлібопродуктів №1», яке припинило своє існування ще 2 квітня 2008 р.
Така нісенітниця пояснюється дуже просто. Свого часу певною групою можновладців затівалася багатоходова комбінація із заволодіння комбінатом, у ході якої він був переданий до Державної акціонерної компанії «Хліб України» й при цьому було змінено його ідентифікаційний код, юридичну адресу і назву: був Луцьким КХП № 1, а став Луцьким КХП № 2. Наступним кроком логічно мала бути передача підприємства в приватні руки. Погодьтесь, хитро придумано: комбінат, який заборонено приватизувати, ніхто нікому не продає, хоча він існує лише на папері. А реальний комбінат, на який немає жодних заборон, благополучно приватизується. Фокус достойний всесвітньо відомих ілюзіоністів Еміля Кіо чи Девіда Коперфілда!
Але тоді щось у них там не «вигоріло» і приватизація не вдалася, однак пізніше, в квітні 2017 року, через цю плутанину місцевий, а слідом за ним і апеляційний господарський суди чи то помилково, чи то навмисне, але прийняли неправильні рішення. Виправляючи цю помилку, ГС Волинської області ухвалою від 7 листопада 2018 року закрив провадження у справі про банкрутство, залишену без змін постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду.
Це рішення було прийняте з таких міркувань. У ході другого кола судом, нарешті, було встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» № 83 від 04.03.2015 р. Державне підприємство «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» все таки перебуває в числі підприємств, що забезпечують розміщення і зберігання матеріальних цінностей державного резерву, а відтак його цілісний майновий комплекс не підлягає ні приватизації, ні, тим більше, продажу з молотка.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, погодився з висновками попередніх судів про те, що спроба оздоровлення підприємства шляхом зовнішнього управління позитивних результатів не дала, а реальна можливість переходу до наступних процедур банкрутства відстуня. Тож подальше провадження справи вбачається недоцільним. Єдиним, на думку Верховного Суду, можливим виходом є укладення мирової угоди, тим більше, що найбільшими кредиторами проблемного хлібокомбінату є державні структури. Однак реалізація такого варіанту можлива лише в умовах ефективного урядування, на яке, будемо сподіватися, виявиться здатен новий склад Кабінету Міністрів України.
Джерело: Юридичний вісник України
