Судова практика
Після залучення захисника, обраного на власний розсуд, заявник заперечив свою участь у вчиненні умисного вбивства та розбою
Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій порушення Україною положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за результатами розгляду заяви з підстав встановлення Європейським судом з прав людини у рішенні від 24 квітня 2018 року «Гелетей проти України».
6 лютого 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула кримінальну справу за заявою фізичної особи про перегляд вироку Апеляційного суду Закарпатської області від 29 серпня 2006 р. й ухвали Верховного Суду України від 12 квітня 2007 р. з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
Особу було засуджено за сукупністю злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, та із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 12 квітня 2007 р. вирок залишено без зміни.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Гелетей проти України» (заява № 23040/07) від 24 квітня 2018 р., яке набуло статусу остаточного, констатовано порушення щодо засудженого положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., зокрема, п. 1 та пп.. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції у зв’язку з ненаданням заявнику правової допомоги під час відтворення обстановки та обставин події (пункти 66, 72 Рішення ЄСПЛ).
Одночасно ЄСПЛ визнав, що не може робити припущення щодо результату провадження у справі заявника. Встановлення порушення п. 1 та пп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції у цій справі не означає, що заявника було засуджено помилково.
Суд зазначив, що ст. 445 КПК України та ст. 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачають можливість відновлення провадження у справі, та вважає, що встановлення порушення само по собі становить справедливу сатисфакцію (п. 72 Рішення ЄСПЛ).
22 серпня 2018 р. засуджений, не погодившись із постановленими щодо нього судовими рішеннями, звернувся до Верховного Суду із заявою про їх перегляд у зв’язку із встановленням зазначеним рішенням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
За результатами розгляду Велика Палата зазначила, що ЄСПЛ дійшов висновку про порушення п. 1 та пп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо заявника, виходячи з того, що заявника було затримано за підозрою у вчиненні умисного вбивства з обтяжуючими обставинами та розбою. Тому, відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції, заявник мав право на доступ до захисника під час проведення його першого допиту та слідчих дій, пов’язаних з розслідуванням цих злочинів.
Суд звернув увагу, що у справі немає доказів того, що відтворення обстановки та обставин події було проведено слідчим без участі захисника за пропозицією заявника або на його вимогу та що зізнавальні показання заявника були надані з його ініціативи, а, відповідаючи на запитання слідчого, заявник свідомо, явно та у недвозначний спосіб відмовився від свого права на отримання правової допомоги.
У зв’язку з наведеними обставинами ЄСПЛ вказав, що право заявника на захист в кримінальній справі щодо нього було безпідставно обмежено.
Крім того, досліджуючи, чи було порушено загальну справедливість провадження внаслідок відсутності захисника під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 р., ЄСПЛ указав, що, визнаючи заявника винним, суд першої інстанції прямо послався на зізнавальні показання, надані заявником під час відтворення обстановки та обставин події та на речовий доказ, знайдений після надання цих показань.
Водночас під час проведення самої слідчої дії за відсутності захисника заявник не лише підтвердив, що він вчинив розбійний напад і вбивство, але й показав місце схову знаряддя злочину (бити), якою він вбив потерпілого (причому заявник нічого не казав про місце схову знаряддя злочину в своїх попередніх зізнавальних показаннях). Зазначив, що після залучення захисника, обраного на власний розсуд, заявник заперечив свою участь у вчиненні умисного вбивства та розбою, але важко зрозуміти, яким чином можна було б ефективно відмовитися від показань щодо місцезнаходження бити, після того, як її було знайдено та оглянуто працівниками органу досудового розслідування.
Тому ЄСПЛ дійшов висновку, що показання, надані заявником за відсутності захисника під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 р., вплинули на всі показання, які він міг дати пізніше. Хоча під час судового розгляду заявник скаржився на недопустимість тих доказів, які було отримано з порушенням його права на захист, суд першої інстанції відхилив його заперечення без спростування такого твердження.
На ці самі обставини як на істотні порушення кримінально-процесуального закону заявник посилався в касаційній скарзі. Проте касаційний суд всупереч вимогам ст. 400-2 КПК України 1960 р. у прийнятому рішенні цих доводів не висвітлив, жодних відповідей на них не дав, не зазначив підстав, через які визнав їх необґрунтованими.
Враховуючи це, ЄСПЛ визнав порушення права засудженого на захист, що потягло отримання доказів, які підлягають повторному дослідженню та оцінці, тому Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву.
Підготував Леонід Лазебний