Початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна від добросовісного набувача обчислюється з моменту, коли позивач дізнався про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, що початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

26 листопада 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 914/3224/16 за позовом Львівської міської ради до ТОВ «Скай Проект», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – ТОВ «Нарнія-Трейд», про витребування земельної ділянки.

У грудні 2016 р. Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ «Нарнія-Трейд» про витребування земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 грудня 2000 р. на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації  між останньою та ЗАТ «Авіас-Плюс» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва АЗС та видано ЗАТ «Авіас-Плюс» відповідний державний акт про право власності на землю від 23 січня 2001 р.

Оскільки згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку зареєстровано за ТОВ «Нарнія-Трейд», Львівська міська рада, з посиланням на ст. 388 Цивільного кодексу України, зазначаючи, що спірне майно вибуло з комунальної власності поза її волею, просила витребувати указану земельну ділянку у ТОВ «Нарнія-Трейд».

Господарський суд Львівської області рішенням від 17 грудня 2018 р., залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні позовних вимог відмовив і хоча суди дійшли висновку про наявність підстав для витребування спірного майна на підставі ст. 388 ЦК України, проте відмовили в позові на підставі ст.ст. 256, 261 ЦК України, зазначивши про те, що позивачу стало відомо про рішення суду щодо спірної ділянки ще 1 травня 2002 р., і саме з цієї дати слід обчислювати початок перебігу позовної давності.

Львівська міська рада звернулася з касаційною скаргою, в якій наполягала, що вказаний строк слід обчислювати з моменту, коли їй стало відомо про набуття права власності на спірну земельну ділянку саме ТОВ «Нарнія-Трейд», що відбулося після отримання у порядку ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомостей про власника спірної земельної ділянки.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про те, що виключною правовою проблемою тут є застосування судами положень ст.ст. 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються ст. 388 ЦК України, а саме – з моменту, коли особа довідалася/або могла довідатися про порушення її права, тобто з моменту вибуття майна із власності або користування, чи з моменту, коли особа довідалася/або могла довідатися про порушення свого права шляхом набуття майна особою, у якої це майно знаходиться на час подачі позову.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов’язується з моментом, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями.

Закон не пов’язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов’язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Тому Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновком судів попередніх інстанцій, що перебіг позовної давності починається від дня, коли позивачу стало відомо про рішення суду щодо спірної ділянки в іншій справі. Оскільки порушення прав позивача було предметом судового розгляду в іншій справі № 31/89, то позивачу було відомо про таке порушення ще на час його звернення з позовом у зазначеній справі.

Суди попередніх інстанцій дату такого звернення не встановили, однак встановили, що судове рішення у справі № 31/89 було прийняте Господарським судом міста Києва 1 травня 2002 р.

Зазначене свідчить про те, що позивачу було відомо про порушення його прав принаймні на цю дату.

Водночас, з метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 р. у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 р. у рсправі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погодилася з рішеннями про залишення касаційної скарги Львівської міської ради без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції – без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Повний текст рішення

Поділитися

Твітнути