Connect with us

Судова практика

Податковий орган має нараховувати земельний податок на підставі даних Державного земельного кадастру

Дата публікації:

27 жовтня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 2а-0870/7093/11 залишив чинним рішення суду першої інстанції, який визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення щодо визначення податкового зобов`язання із земельного податку.

Особа звернулась до суду з позовом до ДПІ про визнання протиправними дій щодо повторного нарахування земельного податку, зобов’язання здійснити розрахунок (нарахування) земельного податку за належні позивачу на праві власності частки земельних ділянок; визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд  своєю постановою позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення з тих мотивів, що визначене у державних актах на право власності спірних земельних ділянок цільове призначення таких ділянок не є підтвердженням використання земельних ділянок позивачем в таких цілях.

Апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції та у задоволенні позову відмовив, вказавши, що податковий орган правильно донарахував земельний податок.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги той факт, що у цій справі спір виник на підставі неврахування категорії земель, а ставка земельного податку залежить від категорії. Суд не з`ясував на підставі яких доказів відповідач дійшов висновків про належність земельних ділянок до категорії земель промисловості, незважаючи на наявність доказів про належність земельних ділянок до категорії земель житлової та громадської забудови. Під час здійснення розрахунку відповідач не мав інформації щодо категорії земель, а необхідну інформацію було запитувано у районному відділі земельних ресурсів вже в ході судового розгляду.

Верховний Суд вказав, що саме офіційна інформація, яка мітиться в державному земельному кадастрі стосовно використання земельної ділянки за призначенням, визначеним землевпорядною та іншою спеціальною документацією, є підставою для визначення категорії цільового призначення земельної ділянки, цільового призначення її використання.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (абз. 1 п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України). Податковий орган здійснює нарахування земельного податку на підставі даних державного земельного кадастру, у якому, зокрема, міститься інформація щодо категорії та проведеної грошової оцінки земельної ділянки.

У цій справі податковий орган не вказав, на підставі яких доказів дійшов висновку про віднесення земельних ділянок до відповідної категорії, визначаючи ставку земельного податку при ухваленні спірного рішення. Позивач і суди з’ясовували в процесі судового розгляду відомості щодо встановлення категорії земель за цільовим призначенням згідно з даними державного земельного кадастру, визначеними ст. 19 Земельного кодексу України, до якої віднесено частки земельних ділянок, належні позивачу.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин

Опубліковано

on

14 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 521/2816/15-ц вказав, що сама по собі вказівка на наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження не є належним мотивуванням для його поновлення.

Особа звернулась із позовом до Польських авіаліній ЛОТ, ТОВ про захист прав споживача.

Рішенням районного суду позов про відшкодування вартості авіаквитків, інфляційних втрат і компенсації моральної шкоди задоволено.

Апеляційним судом скаргу ТОВ задоволено частково: рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ вартості авіаквитків, інфляційних втрат та моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Ухвалою апеляційного суду скаргу Польських авіаліній на рішення районного суду залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків апеляційної скарги, яку до того ж було подано поза межами строку апеляційного оскарження.

Апеляційний суд поновив Польським авіалініям ЛОТ строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, зазначивши, що причину для поновлення процесуального строку обґрунтовано, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Польських авіаліній ЛОТ вартості авіаквитків, інфляційних втрат та моральної шкоди скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в позові.

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що в ч. 1 ст. 73 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) передбачено, що суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Сама концепція «поважних причин», згідно з якою національні суди виправдали відновлення провадження у справі заявника, не є чіткою. За таких обставин для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку на апеляційне оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

У справі, що переглядається, апеляційний суд, поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не зазначивши поважної причини пропуску строку на апеляційне оскарження, і за відсутності такої причини в клопотанні Польських авіаліній ЛОТ, не навівши належного обґрунтування поновлення такого строку, порушив вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому Верховний Суд передав справу до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Гроші, позичені за договором без визначеного строку їх повернення, мають бути повернені протягом тридцяти днів з дня пред’явлення вимоги позикодавцем

Опубліковано

on

28 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 499/144/17 відмовив у задоволенні касаційної скарги позичальника, який посилався на те, що для пред’явлення позову про стягнення позичених коштів сплив строк позовної давності

Позикодавець звернувся до суду з позовом до позичальника про стягнення грошових коштів за договорами позики, підтвердженими розписками, оскільки на його вимогу позичальник їх не повернув

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено у зв’язку з тим, що дата підписання боргових розписок є датою, коли у позичальника виникає право вимоги від боржника, та датою початку перебігу позовної давності, яка за загальними правилами становить три роки, а сплив позовної давності позбавляє можливості одержати судовий захист свого порушеного цивільного права за умови заявлення стороною у спорі про її застосування до постановлення судом рішення.

Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову з тих мотивів, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Розглянувши касаційну скаргу відповідача, Верховний Суд вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошових коштів із зобов’язанням їх повернути та дату отримання цих коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред’явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов’язання. З метою забезпечення правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У цій справі суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Оригінали боргових розписок надано суду позивачем, що доводить невиконання відповідачем своїх зобов’язань.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Встановивши, що грошові кошти відповідач взяв у позивача у борг, однак у розписках не зазначено строк повернення цих коштів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що борг має бути повернутий у порядку та строки, встановлені ч. 1 ст. 1049 ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Недійсність паспорта сторони договору купівлі-продажу не є підставою для визнання договору недійсним

Опубліковано

on

2 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 759/22877/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги позивача, який вимагав визнання недійсним договору купівлі-продажу через відсутність у його паспорті фотокартки у зв’язку із досягненням двадцятип’ятирічного віку при підписанні договору.

Продавець звернувся до суду з позовом до покупця про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним.

Позивач посилався на те, що договір купівлі-продажу автомобіля, укладений між ним та відповідачем, підлягає визнанню недійсним, оскільки на час укладення договору був недійсним його паспорт у зв’язку із тим, що до нього не вклеєно фотокартку після досягнення двадцятип’ятирічного віку.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивачем не надано доказів, які б обґрунтовували заявлені позовні вимоги та свідчили про порушення його прав при укладенні договору купівлі-продажу транспортного засобу. Та обставина, що на момент укладення договору купівлі-продажу автомобіля у паспорті позивача не була вклеєна фотокартка у зв`язку із досягненням ним двадцятип’ятирічного віку не свідчить про невідповідність волевиявлення відчужувача автомобіля на його продаж, зважаючи, зокрема, на той факт, що позивачем не заперечувались обставини укладення договору та факт його підписання.

У касаційній скарзі позивач наполягав, що паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним, що визначено у п. 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ. Недійсність паспорту громадянина України має наслідком недійсність правочину, при укладенні якого було використано недійсний паспорт.

Верховний Суд вказав, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив, що позивачем не надано належних доказів, які б безспірно підтверджували наявність правових підстав для визнання оспореного правочину, укладеного між сторонами спору, недійсним: недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 13, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Відсутність у паспорті позивача фотокартки у зв’язку із досягненням двадцятип’ятирічного віку не є безумовною підставою для визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України із урахуванням встановлених у цій справі обставин.

Згідно з матеріалами справи позивач не заперечував добровільне укладення ним договору купівлі-продажу.

Відповідно до Положення про паспорт громадянина до паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Враховуючи те, що сторони договору купівлі-продажу не мали сумніву в ідентичності особи кожної з них, знали про наявність дефекту паспорта позивача, договір купівлі-продажу вчинили за взаємною згодою, зокрема добровільні дії позивача були спрямовані на відчуження транспортного засобу, подання ним особисто документів, необхідних для перереєстрації транспортного засобу, недійсність паспорта позивача не може бути підставою для задоволення його позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами у справі.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram