Судова практика
Помилування однієї особи не може бути використане як аргумент для визнання дій Президента України незаконними через дискримінаційність у разі не помилування іншої
12 листопада 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула апеляційну скаргу у справі № 9901/337/19 за позовом засудженого до Президента України про визнання дискримінаційним та незаконним рішення Президента України та зобов`язання вчинити дії.
У червні 2019 р. позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, у якому просив визнати дискримінаційним та протиправним рішення Президента України про відмову у помилуванні засудженого до довічного позбавлення волі, та зобов`язати Президента України повторно розглянути клопотання засудженого про його помилування.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 25 липня 2019 р. у задоволенні позову відмовив. Суд дійшов висновку, що у випадку, коли Комісія при Президентові України у питаннях помилування вносить Президентові України пропозицію про застосування помилування, то належною формою реалізацією та юридично визначеним правовим наслідком з боку Президента України є прийняття відповідного Указу про помилування. У випадку відхилення такої пропозиції, прийняття будь-яких указів з цього приводу законодавство не передбачає. Президент України не видавав рішення, яке б обмежило права та свободи позивача, та не створив перешкоди для їх реалізації, а тому не міг і надати необґрунтованих переваг у порівнянні з іншою особою, притому що застосування акта помилування має свої індивідуально особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб, відносно яких вирішується це питання.
Засуджений подав апеляційну скаргу, в якій наполягав, що дискримінаційний підхід відповідача полягав у тому, що відносно іншого засудженого, який за вчинення злочину за схожих обставин був засуджений до довічного позбавлення волі, Президент України видав акт про його помилування, попри те, що останній посередньо характеризувався за місцем відбування покарання, адміністрація місця ув`язнення не клопотала про його помилування. Хоча своє звернення він адресував особисто Президенту України, його чомусь розглянула Комісія, тоді як клопотання іншого засудженого розглянув особисто Глава держави.
Скаржник наполягав на тому, що саме Президент України уповноважений видавати рішення щодо помилування особи, а Комісія лише доповідає йому свої висновки та пропозиції. Результатом розгляду питання про помилування має бути Указ Президента України або відмова у формі згоди з позицією Комісії про відхилення такої пропозиції. Жоден інший орган, утворений з цією метою, не уповноважений письмово відмовляти в помилуванні.
Велика Палата Верховного Суду роз’яснила, що в розумінні конституційних та законодавчих положень реалізація повноваження Президента України у сфері помилування осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, передбачає видання саме Указу про помилування тоді, коли ухвалюється позитивне рішення на користь особи, яка клопотала про помилування.
Помилування – це індивідуальне державно владне веління у формі прощення особі, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. Цей акт не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи осіб, індивідуально зазначених в Указі Президента України.
Обов’язок Президента України безпосередньо розглядати клопотання про помилування, яке надходить до нього, і оформляти у виді Указу відмову у його задоволенні із зазначенням протилежних і негативних для його автора результатів, не випливає зі змісту п. 27 ст. 106 Конституції України, ст. 87 КК України та правил «Положення про порядок здійснення помилування» затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 р. (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
За ст. 87 КК України Президент здійснює помилування стосовно індивідуально визначеної особи. Засуджений вчинив конкретний, особливо тяжкий злочин, за який суд на підставі закону у встановленому законом порядку призначив йому покарання.
Велика Палата зазначила, що застосування помилування до іншої особи, засудженої до довічного позбавлення волі, у цьому правовідношенні не може бути використаний як приклад чи аргумент визнання дій Президента України незаконними через призму порушення принципу недискримінаційності, оскільки справа про помилування однієї особи за своїми індивідуальними особливостями за використанням того самого критерію не є подібною до справи про помилування іншої особи. Відсутність об’єктивних підстав для диференціації не дає підстав вважати, що подібні справи розглядалися по-різному.
Підготував Леонід Лазебний
