Судова практика
Потерпілим від злочину «Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей» не може бути повнолітня працездатна особа, яка продовжує навчання
26 травня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 313/1391/17 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора на виправдувальний вирок.
За матеріалами справи, обвинувачений, будучи обізнаним у тому, що відповідно до рішення районного суду та на підставі виконавчого листа цього суду він був зобов’язаний виплачувати аліменти на утримання повнолітньої дочки, яка продовжувала навчання, у період з 1 березня 2016 р. по 1 жовтня 2017 р. свідомо, злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів). Внаслідок цього у нього за зазначений період утворилася заборгованість зі сплати аліментів, що сукупно становить суму виплат більше як за три місяці.
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, його було виправдано за обвинуваченням за ч. 1 ст. 164 КК за недоведеністю наявності складу кримінального правопорушення.
У касаційній скарзі прокурор просив скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції з посиланням на те, що суд першої інстанції неправильно визначив потерпілого за ст. 164 КК, не врахувавши при цьому норм міжнародного права, зокрема положень Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., а також Європейської конвенції про здійснення прав дітей та Європейського кодексу соціального забезпечення від 6 листопада 1990 р.
Залишаючи без задоволення касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що місцевий суд, установивши, що особа обвинувачується у злісному ухиленні від сплати аліментів, установлених рішенням районного суду, за яким аліменти стягуються на утримання його повнолітньої дочки, котра є працездатною та продовжує навчання, звернув увагу, що законодавець чітко розмежував поняття «дитини» як особи, що не досягла вісімнадцятирічного віку, та «сина/дочки» стосовно повнолітніх осіб, і дійшов обґрунтованого висновку, що в цьому кримінальному провадженні відсутній безпосередній об’єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК, а саме – суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів і прав неповнолітніх або непрацездатних дітей, які потребують допомоги.
Посилання у касаційній скарзі на Європейський кодекс соціального забезпечення від 6 листопада 1990 р., відповідно до якого дитиною є, у тому числі, особа старше 16 років, яка є студентом, також не спростовує вказаних висновків суду першої інстанції.
Верховний Суд визнав переконливими висновки місцевого суду, відповідно до яких потерпілими від злочину за ч. 1 ст. 164 КК не можуть бути повнолітні дочка, син, які продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги та на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність ухвалення виправдувального вироку щодо особи за обвинуваченням за ч. 1 ст. 164 КК за недоведеністю наявності в його діях складу кримінального правопорушення.
Підготував Леонід Лазебний
