Судова практика
Поєднання в одному провадженні вимог про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини не вимагає його розгляду за загальною підсудністю
11 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 725/2910/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги відповідачки, яка наполягала, що спір про визначення місця проживання дитини має розглядатися за місцем її проживання, а не позивача.
Батько дитини звернувся до суду з позовом до матері дитини про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, обґрунтовуючи позов тим, що відповідачка не виконує належним чином свої батьківські обов`язки по вихованню та утриманню сина.
Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено.
У касаційній скарзі відповідачка зазначала, що суди не врахували те, що справу розглянуто з порушенням правил підсудності, а саме – в частині позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини позов повинен розглядатися за місцем реєстрації відповідачки.
Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Тлумачення ст.ст. 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) – це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред’явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (ст. 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього Кодексу (ч. 16 ст. 28 ЦПК України).
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що позов подано до суду за місцем проживання позивача відповідно до положень ч. 1 ст. 28 ЦПК України, оскільки на час звернення із позовом дитина проживала разом із позивачем, тому вимоги про стягнення аліментів могли розглядатись за правилами альтернативної підсудності, тобто і за місцем проживання позивача. Поєднання в одному проваджені із вимогою про стягнення аліментів вимоги про визначення місця проживання дитини не суперечить положенням процесуального закону, отже, не впливає на правильність визначеної судом територіальної юрисдикції (підсудності) цієї справи.
З огляду на викладене, верховний Суд відкинув доводи касаційної скарги, оскільки на час звернення до суду дитина проживала з позивачем, тому при поєднані в одному позові кількох вимог, одна з яких підлягає розгляду за правилами загальної підсудності, а інша – за правилами альтернативної підсудності, справа за такими вимогами може бути розглянута за правилами альтернативної підсудності у суді за вибором позивача.
Підготував Леонід Лазебний
