Позов фізичної особи-підприємця до виконавчої служби та держказначейства про відшкодування збитків за втрату майна підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а не адміністративного, і тим більше – не цивільного

21 серпня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційні скарги у справі № 712/9272/17 про стягнення збитків, відшкодування моральної шкоди.

Згідно з матеріалами справи, ФОП за договором купівлі-продажу набув у власність крупоцех КОПКЗК-2ДЛ, вартість якого на час придбання за домовленістю сторін становила 56 000,00 грн, та який він передав іншому ФОП за договором оренди майна у строкове платне користування. Мета оренди – використання майна за цільовим призначенням згідно з технічними характеристиками для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до акта опису й арешту майна державний виконавець під час примусового виконання рішення суду про стягнення боргу арештував і описав крупоцех КОПКЗК-2ДЛ. За цим же актом описане майно прийняла на відповідальне зберігання фізична особа – один з кредиторів у спорі, за яким прийнято судове рішення про стягнення боргу

Іншим рішенням суду визнано за ФОПом – набувачем майна право на крупоцех КОПКЗК-2ДЛ та звільнено це майно з-під арешту, зобов`язано відділ виконавчої служби та зберігача повернути його власнику. У рішенні суду встановлено, що державний виконавець не встановив належності майна боржнику та звернув стягнення на майно, яке не є власністю боржника.

Апеляційним судом рішення суду першої інстанції змінено – виключено з нього зобов`язання зберігача повернути крупоцех.

За заявою ФОП відкрито виконавче провадження щодо зобов`язання зберігача повернути майно, але постановою державного виконавця виконавче провадження закінчено у зв`язку з тим, що боржник рішення суду не виконав.

ФОП звернувся до суду із позовом до ВДВС та ДКСУ, який обґрунтовував тим, що незаконні дії та бездіяльність державного виконавця призвели до протиправного вилучення майна з його власності і його втрати, внаслідок чого позивачу завдано збитків у розмірі 740 000,00 грн, що є реальною вартістю втраченого майна на час розгляду справи.

Також позивач послався на те, що від оренди вказаного майна він щомісяця отримував дохід у розмірі 4 000,00 грн. Внаслідок втрати обладнання за період з 15 травня 2014 р. по 18 липня 2017 р. втрачений дохід позивача склав 152 000,00 грн (4 000,00 грн х 38 місяців).

Крім того, орендар обладнання мав заборгованість перед позивачем за іншими судовими рішеннями, яку він повертав, здійснюючи господарську діяльність з використанням обладнання. Розмір неповернутої заборгованості склав 149 718,07 грн, яка, на думку позивача, мала бути стягнута з державного бюджету.

Рішенням районного суду позов задоволено частково – стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача збитки у розмірі 56 000,00 грн – вартість крупоцеху КОПКЗК-2ДЛ, збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 152 000,00 грн та на відшкодування моральної шкоди 27 000,00 грн, а всього – 235 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявний прямий причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями державного виконавця та втратою майна його власником, внаслідок чого позивачу завдано збитків, що підлягають відшкодуванню.

Апеляційну скаргу ФОП на це рішення задоволено частково. Рішення  районного суду змінено у частині стягнення збитків, збільшено суму відшкодування з 56 000,00 до 577 000,00 грн та загальну суму з 235 000,00 до 757 000,00 грн.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру грошової суми на відшкодування майнової шкоди з 56 000,00 на 577 000,00 грн, апеляційний суд керувався тим, що відшкодування майнової шкоди у визначеному договором купівлі-продажу розмірі 56 000,00 грн не є тією компенсацією, що розумно відповідає вартості спірного майна та може відновити порушене право позивача.

ВДВС подав касаційну скаргу, яку мотивувало тим, що, передаючи майно на відповідальне зберігання, поклав усю повноту відповідальності за збереження майна саме на його зберігача, а тому його дії чи бездіяльність не можуть бути підставою для стягнення коштів з бюджету України.

ДКСУ у своїй касаційній скарзі зазначало, що розгляд спорів щодо оскарження дій або бездіяльності державного виконавця належить до виключної компетенції адміністративних судів. Тому, розглянувши справу по суті заявлених вимог, суди порушили правила предметної та суб`єктної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду визнала помилковими наведені ДКСУ у касаційній скарзі доводи про порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції.

Стосовно правової природи правовідносин, які виникли між сторонами у справі, ВП зазначила, що збитки за його втрату внаслідок незаконних дій державного виконавця позивач просив стягнути з ДКСУ.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки між ними існує спір щодо відшкодування збитків за втрату крупоцеху КОПКЗК-2ДЛ, який у власність набув позивач як ФОП, тобто суб`єкт господарювання.

Відповідачі у справі – юридичні особи.

Разом з тим, позовні вимоги про відшкодування упущеної вигоди позивач обґрунтовував тим, що від передачі в оренду іншому суб`єкту господарювання позивач отримував прибуток.

Крім цього, стосовно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивач зазначив, що внаслідок втрати майна порушено його ділову репутацію.

Викладене свідчить про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Отже, Велика Палата визнала, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили предметну та суб`єктну юрисдикцію спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, а не господарського.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Поділитися

Твітнути