Судова практика
Позовні вимоги щодо поновлення працівників Пенсійного фонду, звільнених внаслідок його реорганізації, слід розглядати за правилами адміністративного судочинства
9 грудня 2024 р. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 712/4776/23 задовольнив касаційну скаргу ГУ Пенсійного фонду України, яке посилалося на порушення апеляційним судом правил юрисдикції спору.
Особа звернулася до суду з позовом до ГУ ПФУ про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Позивачка працювала на посаді начальника юридичного відділу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. На підставі наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України її було звільнено із зазначеної посади у зв’язку із реорганізацією Фонду та приєднанням до Пенсійного фонду України і скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
При цьому за наявності інших робочих місць, що утворилися у процесі реорганізації Фонду, їй як працівнику, який підпадає під скорочення у зв’язку з реорганізацією роботодавця, не було запропоновано переведення на іншу вакантну посаду.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що спірні правовідносини стосуються проходження публічної служби, а тому між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Апеляційний суд направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції з тих мотивів, що спірні правовідносини є цивільно-правовими і не можуть бути предметом спору в адміністративному судочинстві, оскільки видання наказу про звільнення позивачки не є реалізацією публічно-владних управлінських функцій та не спрямоване на задоволення публічного інтересу, а є суто трудовими відносинами працівника і роботодавця.
Розглянувши касаційну скаргу ГУ ПФУ, Верховний Суд вказав, що:
– внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинилася, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов`язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов’язкового державного страхування (пенсійне страхування);
– спори за вимогами, які спрямовані на поновлення працівників Фонду, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на роботі в органах Пенсійного фонду та стосуються прийняття на публічну службу, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що на час звільнення таких працівників останні не перебували на державній службі та Пенсійний фонд України і його територіальні органи не здійснювали щодо них публічно-владних управлінських функцій.
У цій справі позивачка, обґрунтовуючи незаконність її звільнення та підстави для поновлення на роботі, зазначала про наявні на час її звільнення вакансії в органах Пенсійного фонду України, на які б вона могла претендувати, всі посади за якими є посадами державної служби.
Ззаявлені позивачкою вимоги спрямовані на захист прав та інтересів працівника щодо поновлення на посаді, у зв’язку зі звільненням, що належить до державної служби в органах Пенсійного фонду України, розгляд яких має відбуватись у порядку адміністративного судочинства, чого не врахував суд апеляційної інстанції.
Тому Верховний Суд постанову апеляційного суду скасував, ухвалу районного суду залишив у силі.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
