Право довічного успадковуваного володіння, набуте особою у встановленому законом порядку, не припиняється у зв’язку з її смертю та входить до складу спадщини

Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

20 листопада 2019 р. Велика Палата розглянула касаційну скаргу у справі № 368/54/17 за позовом спадкоємців до іншого спадкоємця про визнання права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку, та за зустрічним позовом про визнання права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку.

У січні 2017 р. спадкоємці звернулися до суду із позовом до іншого спадкоємця, третя особа – Управління Держгеокадастру в Кагарлицькому районі, в якому просили визнати за ними право довічного успадковуваного володіння двох земельних ділянок площею 18,85 га та  3,74 га кожному для ведення селянського фермерського господарства згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею від 26 листопада 1991 р. в порядку спадкування після смерті батька.

У лютому 2017 р. інший спадкоємець звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив суд в порядку спадкування після смерті батька, визнати за ним право довічного успадковуваного володіння на 1/3 частини вищезазначених земельних ділянок, також посилаючись на вказаний державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської первісний та зустрічний позови задоволено з тих мотивів, що позивачі за первісним та позивач за зустрічним позовами не можуть оформити свої спадкові права нотаріально через відсутність регламентації процедури нотаріального оформлення спадкування права довічного успадковуваного володіння землею.

Постановою Апеляційного суду Київської області рішення суду Київської області скасовано та відмовлено в первісному та зустрічному позовах з посиланням на те, що право довічного успадковуваного володіння, яке виникло в особи на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, не визначено чинним законодавством України, а тому не входить до складу спадщини, фактично припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

У червні 2018 р. спадкоємець звернувся з касаційною скаргою, яку мотивував тим, що позивачі є спадкоємцями після смерті засновника селянського (фермерського) господарства «С», які прийняли спадщину, до складу якої входить і це господарство, при цьому, позивачі продовжують користуватися спірною земельною ділянкою.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2019 р. цю справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, на підставі ч. 3 ст. 403 Цивільного процесуального кодексу України.

Велика Палата, розглянувши справу, зазначила, що за змістом ст.ст. 6, 50 ЗК України 18 грудня 1990 р. № 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

ЗК України у редакції від 13 березня 1992 р. не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою. При цьому, відповідно до п. 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 р. № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 р. визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 р. переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 р. була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння.

Отже, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому, в будь-якому разі виключалася як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв’язку з непереоформленням правового титулу.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння. Відповідно до ст. 1216 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України), крім прав і обов’язків що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця. Враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов’язків, окрім тих, перелік яких визначено у ст. 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

Враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, Велика Палата постановила, що право довічного користування земельної ділянки може бути визнано, таким що успадковане вищевказаними позивачами за первісним та зустрічним позовом, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою належить до тих прав, які можуть бути успадковані.

Разом з тим, з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 р. у справі № 178/447/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 р. у справі № 181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 р. у справі № 908/799/17, вбачається системне посилання на норми, які регулюють відносини щодо права постійного користування земельною ділянкою, у сукупності з висновками про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Таким чином, Велика Палата визнала, що наявність правових підстав для відступлення у цій справі від вказаних висновків.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Поділитися

Твітнути