Connect with us

Судова практика

Право вимагати проведення аудиторської перевірки діяльності акціонерного товариства є корпоративним правом

30 липня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 924/1237/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги акціонера, який вимагав проведення аудиту АТ за період, коли не був його акціонером.

ПрАТ звернулося до суду з позовом до ПАТ про зобов’язання забезпечити проведення аудиту фінансово-господарської діяльності відповідача, який надав свою згоду на проведення аудиторської перевірки, але лише за той час, з якого ПрАТ набуло право власності на акції.

Рішенням Господарського суду у позові відмовлено.

Апеляційним судом рішення скасовано і прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено в частині забезпечення аудитору можливості проведення аудиту фінансово-господарської діяльності ПАТ з моменту, коли позивач став акціонером відповідача.

У касаційній скарзі ПрАТ зазначало, що учасник (акціонер) товариства може вимагати надання інформації про діяльність товариства з дати, коли він набув статусу учасника (акціонера). Водночас закон не встановлює обмежень щодо періоду часу, за який учасник товариства має право отримувати інформацію.

Верховний Суд вказав, що відповідно до п. 4 ст. 25 Закону України «Про акціонерні товариства» до прав акціонерів – власників простих акцій віднесено право отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

У постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 р. у справі №  921/505/17-г/18 наголошено на тому, що не слід ототожнювати поняття одержання інформації про діяльність товариства, з поняттям призначення аудиторської перевірки діяльності товариства, як права позивача на управління товариством.

Згідно з ч. 2 ст. 162 ЦК України аудиторська перевірка діяльності акціонерного товариства, у тому числі такого, що не зобов’язане публікувати для загального відома документи, має бути проведена у будь-який час на вимогу акціонерів, які разом володіють не менш як десятьма відсотками акцій.

У п. 38 постанови ВП ВС від 16 травня 2018 р. у справі № 904/2194/17 зазначено, що шляхом пред’явлення до товариства вимоги про проведення аудиторської перевірки учасник (акціонер) товариства реалізує своє корпоративне право.

Особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції АТ або вступу до інших юридичних осіб.

Право вимагати проведення аудиторської перевірки діяльності акціонерного товариства є корпоративним правом, пов’язаним з діяльністю та управлінням справами товариства. Воно виникає в акціонера з моменту набуття ним права власності на акції АТ, оскільки саме з цього моменту особа стає носієм корпоративних прав. Відмова товариства в задоволенні вимоги про проведення аудиту за період, коли позивач не був акціонером, не може порушувати його корпоративних прав як акціонера.

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з випискою про операції з цінними паперами ПрАТ стало акціонером ПАТ з 12 червня 2019 р. Зважаючи на цю обставину, колегія суддів КГС ВС погодилася з висновком господарських судів про відмову в задоволенні позовних вимог про проведення аудиторської перевірки діяльності акціонерного товариства за період до 12 червня 2019 р.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем має місце лише за наявності прямого умислу та матеріальної шкоди

5 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 433/383/19 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, вказавши, що якщо службова особа внесла неправдиві відомості у табель обліку робочого часу про відсутнього працівника, фактично виконуючи його обсяг роботи та отримуючи його заробітну плату, то це виключає кваліфікацію дій службової особи за ч. 2 ст. 191 КК.

Вироком місцевого суду особу виправдано за відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК і цим самим вироком визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК.

За матеріалами справи, начальник метеостанції особисто складав, заповнював і підписував офіційні документи, а саме табелі обліку робочого часу про перебування техніка-метеоролога на роботі, в які вніс неправдиві відомості про відпрацьований працівником час, внаслідок чого останньому незаконно нараховано та виплачено заробітну плату. Таким чином, начальник метеостанції заволодів і розпорядився на свій розсуд грошовими коштами в сумі 60 209,14 грн.

Апеляційний суд апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення і відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК вирок місцевого суду змінив – з мотивувальної частини вироку в формулюванні фабули кримінального правопорушення виключив вказівку про вчинення особою кримінального правопорушення «з корисливих мотивів, переслідуючи мету незаконного збагачення».

У касаційній скарзі прокурор стверджував про неправильне застосування закону   про кримінальну відповідальність і вважав неспроможним висновок суду про відсутність у діях начальника метеостанції корисливого мотиву (оскільки останній сам виконував роботу замість техніка-метеоролога).

Верховний Суд вказав, що виправдовуючи начальника метеостанції у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 191 КК, передбачає наявність лише прямого умислу, корисливих мотивів та відповідної мети.

Колегія суддів погодилася із судами попередніх інстанцій, що надані стороною обвинувачення докази всупереч доводам прокурора не доводять поза розумним сумнівом наявності у діях обвинуваченого прямого умислу, корисливого мотиву та корисливої мети на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

При цьому суди перевірили і взяли до уваги показання самого начальника метеостанції, зокрема те, що він частково визнав винуватість, а саме у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. У заволодінні чужим майном винуватості не визнав, пояснивши, що в 2016 р. до нього звернулася співробітниця, оскільки в її сім’ї склалася важка ситуація, яка привела до скрутного матеріального становища, у зв’язку з чим вона вирішила на деякий час виїхати за кордон з метою заробити грошей. На її прохання він вирішив допомогти, не звільнив її з посади, оскільки вона була цінним працівником. На період її відсутності він виконував відповідно до її посадових обов’язків усю покладену на неї роботу у свій вільний від основної роботи час (працював уночі через добу).

Заробітну плату, нараховану їй, він отримував сам, оскільки вважав, що правомірно заробив ці гроші. Показання начальника метеостанції узгоджуються з показаннями свідків, допитаних судом першої інстанції.

Апеляційний суд правильно встановив, що виконувана начальником метеостанції робота фактично мала ознаки сумісництва, оскільки була виконана у вільний від основної роботи час на тому самому підприємстві. Однак з огляду на те, що начальник метеостанції був керівником структурного підрозділу державної організації, а відповідно до п. 4 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій від 28 червня 1993 р. № 43 і п. 4 постанови КМУ від 3 квітня 1993 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» працювати за сумісництвом керівникам державних підприємств, установ, організацій і їх заступникам, а також керівникам структурних підрозділів таких підприємств, установ, організацій і їх заступникам заборонено, він допустив зловживання службовим становищем, яке, проте, не містить корисливого мотиву і не спричинило матеріальної шкоди, що і було підтверджено представником потерпілого, який пояснив, що збитків обласному центру з гідрометеорології діями начальника метеостанції не спричинено, оскільки останній у повному обсязі виконав роботу, яку мала виконувати технік-метеоролог.

Отже, Верховний Суд визнав, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, судовий розгляд проведено повно та об’єктивно.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Перегляд за нововиявленими обставинами ухвал слідчого судді, а також рішень суду апеляційної інстанції щодо таких ухвал, законом не передбачений

5 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 991/1231/19  постановив, що ухвала Вищого антикорупційного суду, якою відмовлено у відкритті кримінального провадження щодо перегляду за нововиявленими обставинами ухвали про передачу матеріалів кримінального провадження на розгляд іншої колегії суддів для вирішення питання стосовно їх об’єднання, не підлягає окремому апеляційному оскарженню.

Ухвалою ВАКС відмовлено у відкритті кримінального провадження про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали ВАКС про передачу матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням особи у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК, та за обвинуваченням іншої особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, на розгляд іншої колегії суддів для вирішення питання про об’єднання.

Апеляційною палатою ВАКС відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою адвоката на вищезазначену ухвалу.

У касаційній скарзі захисник наполягав, що апеляційний суд прийняв передчасне рішення, оскільки оскаржувана ухвала позбавляє права обвинуваченого на захист.

Верховний Суд вказав, що КПК не передбачає можливості оскарження ухвали про відмову у відкритті кримінального провадження за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами під час судового провадження в апеляційному порядку.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що ухвала ВАКС про відмову у відкритті провадження за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами не передбачена нормами кримінального процесуального закону, а тому апеляційний суд був зобов’язаний її скасувати, ВС вважає безпідставними, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові ОП ККС № 522/14170/18 від 3 лютого 2020 р.

Відповідно до вказаного правового висновку, положення ч. 1 ст. 459 КПК слід розуміти як такі, що передбачають можливість перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень, що набрали законної сили та якими завершено розгляд кримінального провадження по суті в суді відповідної інстанції, а тому перегляд за нововиявленими обставинами ухвали ВАКС кримінальним процесуальним законодавством не передбачено.

При цьому положення ч. 2 ст. 464 КПК про те, що «суддя … вирішує питання про відкриття кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами», слід розуміти як такі, що надають судді повноваження перевірити наявність підстав для відкриття провадження за нововиявленими обставинами та ухвалити рішення про відкриття такого провадження або відмову у його відкритті.

За таких обставин не вбачається підстав вважати, що колегія суддів ВАКС, відмовляючи у відкритті провадження за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали ВАКС про передачу матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням осіб на розгляд іншої колегії суддів для вирішення питання про об’єднання, діяла поза межами КПК.

Отже, Верховний Суд залишив без змін ухвалу Апеляційної палати ВАКС, а касаційну скаргу захисту – без задоволення.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Ухвала слідчого судді про продовження строку направлення особи на стаціонарну комплексну експертизу підлягає апеляційному оскарженню

12 серпня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 755/14697/19 скасував ухвалу апеляційного суду, якою було відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу місцевого суду.

Місцевий суд направив підозрюваного до центру судово-психіатричних експертиз для проведення стаціонарної комплексної психолого-психіатричної експертизи строком не більше 2 місяців у межах досудового розслідування. Ухвалою слідчого судді цього ж суду задоволено клопотання слідчого та продовжено цей строк.

Ухвалою апеляційного суду відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника підозрюваного на вищезазначену ухвалу слідчого судді.

У касаційній скарзі захисник стверджував, що сторону захисту було безпідставно позбавлено права на доступ до суду, оскільки апеляційний суд, посилаючись на положення п. 8 ч. 1 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України, не зважив на те, що кримінальний процесуальний закон не передбачає можливості продовження строку направлення особи у медичний  заклад для проведення стаціонарної психіатричної експертизи, обраного у порядку ст. 509 КПК, а відтак і порядку оскарження вказаної категорії судових рішень.

Верховний Суд вказав, що апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, посилаючись на положення п. 8 ч. 1 ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК, дійшовши висновку, що ухвала слідчого судді оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Згідно з положеннями ст. 509 КПК, у ній не передбачено можливості продовження процесуального строку направлення особи до медичного закладу для проведення експертизи, а тому прийняте слідчим суддею рішення за своїм правовими значенням та наслідками слід вважати синонімічним направленню на таке дослідження, яке підлягає оскарженню з підстав та у порядку, передбаченим кримінальним процесуальним законом.

У такому разі апеляційний суд, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, мав керуватися приписами ч. 3 ст. 509 КПК, а посилання суду на відсутність процесуальної можливості оскарження вищезазначеної ухвали слідчого судді не ґрунтується на вимогах закону.

Отже, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

Telegram