Судова практика
При визначенні способів участі батька у вихованні дитини, яка перебуває за кордоном, суд може відстрочити виконання рішення в частині особистих зустрічей до закінчення воєнного стану
12 березня 2025 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 487/2960/23 залишив без задоволення касаційні скарги батьків дитини.
Батько дитини звернувся до суду з позовом до матері дитини про усунення перешкод у спілкуванні з дочкою та її вихованні, визначення порядку участі у вихованні, мотивуючи вимоги тим, що відповідачка без його відома та дозволу разом з дочкою залишила територію України, чинить перешкоди у спілкуванні з дочкою шляхом відібрання та вимкнення засобів зв’язку і безпідставно відмовляється повертатися з дитиною до місця постійного проживання.
Рішенням районного суду позов задоволено частково. При цьому, керуючись приписами ст. 267 ЦПК України, суд дійшов висновку про відстрочення виконання рішення на період дії в Україні воєнного стану та перебування дитини за кордоном. Натомість у цей період суд зобов’язав матір організувати спілкування дочки з батьком в режимі відеозв’язку.
Апеляційний суд рішення районного суду змінив, відстрочивши виконання рішення в частині зустрічей батька з дитиною на території України до закінчення дії воєнного стану на території України.
Розглянувши касаційні скарги батьків дитини, Верховний Суд вказав, що згідно з положеннями ч. 1 та 2 ст. 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дитиною.
Подібного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2024 р. у справі № 696/299/23.
Військова агресія росії проти України, воєнний стан та пов’язані з ним обмеження об’єктивно впливають на обсяг і способи спілкування не лише позивача із дочкою, а й багатьох інших батьків з їх дітьми, які також вимушено, внаслідок війни, опинилися за межами України.
В цій ситуації обов’язок обох батьків полягає в тому, щоб підтримати дитину, мінімізувати психологічний тиск на неї, пов’язаний із сімейними конфліктами, налагодити комунікацію та співпрацювати в інтересах дитини.
Апеляційний суд правильно зауважив, що особисті неприязні стосунки між батьками не можуть бути підставою для відмови у спілкуванні з дитиною тому із батьків, який проживає окремо, а формальний підхід до вирішення вказаного питання є неприпустимим.
Той із батьків, який проживає окремо від своєї дитини, має право на особисте спілкування з нею, а інший не повинен перешкоджати у цьому, якщо тільки таке спілкування не супроводжується фізичним чи психічним насильством та/або буде доведено його негативний вплив на розвиток дитини (див. постанови Верховного Суду: від 5 жовтня 2022 р. у справі № 196/1202/19, від 26 червня 2023 р. у справі № 753/5374/22, від 9 жовтня 2024 р. у справі № 753/7011/23).
Верховний Суд також вказав, що розвиток сімейної ситуації може бути динамічним, а отже і визначені у розглядуваній справі способи участі батька у вихованні дитини можуть бути змінені в подальшому як за домовленістю батьків, з урахуванням інтересів дитини, так і у разі зміни істотних обставин, за рішенням суду за позовом одного із батьків.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
