Судова практика
Результати аудіоконтролю на підставі ухвали слідчого судді приватного спілкування особи з іншою особою в приміщенні ізолятора тимчасового тримання є допустимими доказами
10 квітня 2025 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 601/1623/20 залишив без задоволення касаційну скаргу захисниці, яка посилалась на недопустимість використання результатів НСРД.
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, фігуранта засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.
У касаційній скарзі захисниця зазначала про недопустимість використання у кримінальному провадженні результатів НСРД у виді аудіоконтролю щодо фігуранта як таких, що отримані з порушенням права на захист, адже його було фактично допитано невстановленим агентом.
Верховний Суд вказав, що відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 258, ч. 1 ст. 260 КПК України аудіо- відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, тобто доступом до змісту спілкування за умови, що його учасники мають достатні підстави вважати таке спілкування приватним. Означене втручання проводиться без відома особи, якщо є достатні підстави вважати, що її розмова або інші звуки, рухи, дії, пов’язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.
У цьому кримінальному провадженні НСРД (аудіо-, відеоконтроль особи) проводились на підставі ухвал слідчого судді в приміщеннях ізоляторів тимчасового тримання, а зафіксоване спілкування фігуранта з особою, що також там перебувала, мало ознаки приватного в розумінні ст.ст. 258, 260 КПК України.
Жодних відомостей, які б свідчили, що під час цих НСРД фігуранта було допитано щодо обставин, за якими надалі йому було висунуто обвинувачення, немає. Зафіксовані у протоколах проведення НСРД розмови відбувались між фігурантом і невстановленим чоловіком, який також перебував у камері ІТТ.
Оцінивши зміст розмов фігуранта, зафіксованих під час проведення НСРД, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ці розмови були вільними, без примусу або обману з боку будь-яких осіб, він на власний розсуд спілкувався зі співрозмовниками на різні теми, зокрема добровільно розповів про події, які мали місце, тому повідомлені ним відомості не є показаннями, які він давав без роз’яснення прав та за відсутності захисника. Водночас апеляційний суд урахував, що перед цими НСРД з фігурантом уже було проведено слідчий експеримент, під час якого він повідомляв та показував, як завдав тілесні ушкодження, тобто озвучена ним в камері ІТТ інформація не є новою, а лише підтверджує дані, які містяться в раніше зібраних доказах.
До того ж фігуранту в присутності його захисника під час слідчих дій, проведених перед поміщенням в ІТТ і проведення НСРД було роз’яснено всі права, зокрема право не свідчити проти себе. Суть зазначеної НСРД дії полягає саме у прихованому втручанні у особисте життя особи без повідомлення їй про це, тому посилання захисника на порушення права фігуранта на захист у цьому випадку є безпідставними.
Апеляційний суд, проаналізувавши письмові докази та показання допитаних як свідків осіб, які складали протоколи аудіоконтролю фігуранта, не знайшов підстав для висновку, що під час проведення цих НСРД у розмові з фігурантом брав участь працівник правоохоронного органу під прикриттям або ж була залучена інша особа в порядку ст. 275 КПК України. Обставини, які б свідчили про те, що до цієї слідчої дії залучений агент без дотримання вимог ч. 6 ст. 246 КПК України, під час судового розгляду, не підтвердилися. Апеляційний суд, відхиляючи аргументи захисника щодо відсутності процесуального документу про залучення до проведення вказаних НСРД особи, яка була співрозмовником фігуранта у камері ІТТ, правильно зазначив, що аудіоконтроль, що здійснюється стосовно певної особи, передбачає можливість фіксування її дій та розмов з іншими людьми, що є метою цієї НСРД, та не потребує окремої ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення аудіоконтролю стосовно іншої особи.
Неповідомлення фігуранта у порядку ч. 2 ст. 253 КПК України про тимчасове обмеження його конституційних прав, на чому наголошує захисник, з урахуванням конкретних обставин цього кримінального провадження, не може бути підставою для визнання недопустимими здобутих під час НСРД доказів, адже факт проведення стосовно нього аудіоконтролю став йому відомим під час ознайомлення з відповідними матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, що з огляду на наявність достатнього часу та можливостей для підготовки лінії захисту не дає підстав для твердження про порушення права обвинуваченого на захист.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
