Судова практика
Розірвання трудового договору з ініціативи працівника не проводиться до закінчення строку попередження
20 травня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 279/3334/17-ц задовольнив касаційну скаргу працівника, якого роботодавець звільнив за власним бажанням до збігу двох тижнів від дня подання ним заяви.
Працівник звернувся до суду з позовом до роботодавця про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вимоги обґрунтовував тим, що 19 липня 2017 р. подав власноруч написану заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, після чого його було звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та ознайомлено з наказом 24 липня 2017 р., того ж дня видано трудову книжку.
Не погоджуючись із причиною звільнення до сплину двотижневого строку попередження про звільнення, він звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до наказу про звільнення та просив виплатити йому вихідну допомогу, проте відповідачем не було прийнято до уваги його звернення. Позивач вважав наказ про звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем було порушено законодавство про працю, а саме, – при його звільненні із займаної посади було безпідставно застосовано ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не довів достатніми та допустимими доказами порушення відповідачем трудового законодавства, оскільки підставою звільнення працівника була його заява, факт подання якої ним не заперечувався, при цьому у вказаній заяві немає посилання на ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Саме по собі звільнення до закінчення двотижневого строку попередження не може бути підставою для поновлення на роботі.
У касаційній скарзі позивач зазначав, що судові рішення суперечать існуючій судовій практиці, оскільки саме роботодавець має довести законність звільнення. Зокрема, суди зробили неправильні висновки про наявність у позивача наміру звільнитися за власним бажанням, при цьому не посилались на жодну обставину або доказ, на яких він ґрунтується, не з`ясували підстави для такого звільнення та не прийняли до уваги дійсні причини, які спонукали позивача до вказаних дій.
Передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз’яснено, що працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.
Верховний Суд зазначив, що сторони трудових правовідносин не можуть в односторонньому порядку змінювати строки попередження. Працівник, який попередив роботодавця про розірвання на його вимогу трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати таку заяву, за винятком випадків, коли на його місце було запрошено особу в порядку переведення з іншого місця роботи за погодженням між керівництвом двох роботодавців.
При цьому, якщо немає усного чи письмового відкликання заяви про звільнення за власним бажанням і після закінчення строку трудового договору його не було розірвано, а працівник не наполягає на звільненні, дія договору вважається продовженою.
Винятки становлять випадки розірвання договору з поважних причин, про що зазначає працівник. Разом з тим із заяви про звільнення за власним бажанням жодних причин для розірвання трудового договору раніше двотижневого строку попередження позивач не зазначив.
Отже, висновок апеляційного суду про те, що закон не забороняє роботодавцеві звільнити працівника із займаної посади на його прохання раніше закінчення двотижневого терміну попередження, оскільки таке звільнення зумовлене досягненням домовленості між сторонами трудового договору, є помилковим, бо не доведено прохання звільнити раніше строку попередження.
Підготував Леонід Лазебний
