Судова практика
Сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишнього члена сім’ї права користування займаним приміщенням
13 жовтня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 447/455/17 задовольнила частково касаційну скаргу позивачки, інтереси якої, як власника житла та користувача житлом, переважили інтереси колишнього члена сім`ї.
Жінка звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати припиненим право колишнього чоловіка користування житловим будинком та зобов`язати останнього звільнити вказаний будинок. Зазначала, що подальше перебування відповідача у будинку є неможливим, оскільки він складається лише з двох житлових кімнат, однією з яких користується син, а в іншій вона не може проживати з відповідачем, оскільки вони не є подружжям, що, у свою чергу, перешкоджає їй володіти і користуватися власним майном.
Районний суд позов задовольнив. Апеляційний суд скасував рішення та відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що чоловік зберігає право користування спірним житловим приміщенням і після припинення сімейних відносин з позивачкою відповідно до ч. 4 ст. 156 Житлового кодексу УРСР, тому суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми ст.ст. 319, 321, 391 ЦК України.
Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Велика Палата Верховного Суду вказала, що у цьому випадку спір виник між власником житлового будинку, яка є одночасно і його користувачем, та користувачем цього будинку з приводу користування вказаним житлом після припинення шлюбу з власником будинку.
Отже, у цій справі слід було вирішити питання про співвідношення і застосування ст.ст. 391, 395, 405, 406 ЦК України та ст.ст. 64, 150 та 156 ЖК УРСР.
Їх аналіз правових дав підстави для висновку про те, що право членів сім’ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім’ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім’ї.
У ст. 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Необхідно врахувати, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 р. і він не відображає усіх реалій сьогодення. Водночас, ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.
Законодавець при прийнятті ЦК України не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.
Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
З іншого боку, відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені ст. 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що припинення права користування відповідача спірним житлом відповідає пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі ст. 8 Конвенції, з огляду на те, що між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки, відповідач має постійне зареєстроване місце проживання за адресою його батьків, спірний житловий будинок має дві житлові кімнати, в одній з яких проживає син сторін, якому на час перегляду справи у касаційному порядку виповнилося 13 років, вона з дитиною змушена проживати у батьків, оскільки окрім спірного житлового будинку іншого житла не має, однак змушена забезпечити належні житлові умови не лише для себе, але і для малолітнього сина, який проживає разом з нею.
Тому відповідач як колишній член сім`ї позивачки втратив право на користування будинком, оскільки він вже не є членом її сім`ї.
У цій справі інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, та який, за доводами позивачки, забезпечений іншим житловим приміщенням, що ним не спростовано.
Підготував Леонід Лазебний
