Судова практика
Спір між фізичними особами про визнання недійсним одностороннього правочину про зустрічне зарахування грошових вимог, які виникли із договору щодо корпоративних прав, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства
11 грудня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 359/10663/18 за позовом фізичної особи до іншої фізичної особи про стягнення заборгованості та визнання недійсним одностороннього зарахування зустрічних грошових вимог.
У грудні 2018 р. фізична особа звернувся до суду з позовом до іншої фізичної особи, в якому просила визнати недійсним одностороннє зарахування зустрічних грошових вимог за договором позики, укладеного ними, та стягнення заборгованості за цим договором.
Позов мотивована тим, що 9 червня 2017 р. між позивачем та відповідачем укладено договір позики № 3666, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу у борг 3 930 000,00 грн, що еквівалентно 150 000,00 доларів США, з кінцевим терміном повернення останнього траншу 10 грудня 2021 р. У зв`язку із порушенням відповідачем виконання п. 2.1 договору позики, виникла заборгованість у сумі 706 494,97 грн.
6 грудня 2018 р. відповідач звернувся до позивача із заявою про зарахування зустрічних грошових вимог за договором купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Соковий завод Кодимський» від 21 травня 2015 р., укладеного між позивачем та відповідачем. На думку позивача, який за договором купівлі-продажу корпоративних прав є покупцем, подібне зарахування є незаконним.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду, провадження у справі закрито в частині позовних вимог, які стосуються визнання недійсним відповідного одностороннього зарахування зустрічних грошових вимог, позивачу роз`яснено, що розгляд справи в цій частині належить до юрисдикції господарського суду. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога виникла із договору купівлі-продажу корпоративних прав, а тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
У квітні 2019 р. позивач подав касаційну скаргу, яку мотивував тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позовна вимога про визнання недійсним правочину зарахування зустрічних грошових вимог від 6 грудня 2018 р. стосується припинення цивільного зобов`язання відповідача перед позивачем щодо повернення частини суми позики за відповідним договором позики, а тому має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Разом з тим згідно із ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб’єктної юрисдикції господарських судів. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про закриття провадження у справі в частині вимоги про визнання недійсним одностороннього зарахування зустрічних грошових вимог позивача до відповідача за договором позики від 9 червня 2017 р. та договором купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «СЗ Кодимський» від 21 травня 2015 р., оскільки зазначені вимоги виникають із договору купівлі-продажу корпоративних прав, а тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 20 ГПК України підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Велика Палата також наголосила, що позовні вимоги про визнання недійсним одностороннього зарахування зустрічних грошових вимог з підстав спливу позовної давності та про стягнення заборгованості не є нерозривно пов’язаними.
Відповідно до ст. 602 Цивільного кодексу України встановлено недопустимість зарахування зустрічних вимог, зокрема, у разі спливу позовної давності. Таким чином, односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинений після спливу строку позовної давності щодо вимоги сторони, яка заявила про зарахування зустрічних однорідних вимог, є нікчемним і відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання його недійсним не вимагається.
Отже, суд під час розгляду справи в частині вимоги про стягнення заборгованості має самостійно дати оцінку дійсності правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог. Якщо суд дійде висновку про нікчемність такого правочину, то має зазначити про це в мотивувальній частині судового рішення і відповідно до цього висновку вирішити спір в частині вимоги про стягнення заборгованості.
Підготував Леонід Лазебний
