Справа прокурорських пенсій Верховний Суд вирішив, що уряд був неправий

Минулого місяця уряд зазнав прикрої поразки на фронті адміністративного судочинства: 24 квітня Верховний Суд залишив без змін рішення місцевого суду, яким було визнано протиправною бездіяльність Кабміну в частині неприйняття порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури і зобов’язано протягом 30 днів після набрання цим рішенням законної сили вжити заходи, спрямовані на ухвалення такого порядку.

Закон про пенсії став один і для всіх

Розповідаючи цю історію, слід почати з того, що Закон України «Про прокуратуру», який діяв з 1991 по 2015 роки, встановлював такий порядок, за якого пенсії колишніх працівників прокуратури зростали синхронно із зарплатами діючих працівників даного відомства. Але 2 березня 2015 року Верховна Рада ухвалила закон про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення, відповідно до яких із 1 червня того ж року в даній сфері державного управління було запроваджено новий порядок. Відтоді спеціальні закони, як то про міліцію, прокуратуру, СБУ тощо, не повинні були регулювати питання пенсій – мав бути один закон для всіх, а ділити пенсіонерів на більш чи менш заслужені категорії, яким призначаються більші чи менші суми пенсій, повинні були підзаконні акти.

Слід зазначити, що ця новація була запроваджена парламентом не зопалу, про її необхідність і неминучість говорили давно, причому на самому високому рівні й задовго до Революції Гідності. В рамках реалізації такої політики стаття 86 нового Закону України «Про прокуратуру», прийнятого 14 жовтня 2014 р., гласила, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років (а не тільки після досягнення ними пенсійного віку), але умови та порядок перерахунку їхніх пенсій визначаються Кабінетом Міністрів України. А в Перехідних і прикінцевих положеннях цього закону було написано, що уряд у три­місячний строк після його опублікування має привести свої нормативно­правові акти у відповідність із цим законом, що в даному випадку означало розробити й прийняти документ, який матиме назву Порядок перерахунку призначення пенсій працівникам прокуратури.

Закон України «Про прокуратуру» було опубліковано в газеті «Голос України» 25 жовтня 2014 р., тож до 25 січня 2015 р. згаданий вище порядок мав бути розроблений і прийнятий, але, як то кажуть, віз і нині там. Відсутність такого порядку призвела до того, що територіальні підрозділи Пенсійного фонду України (ПФУ) відмовлялися робити перерахунок пенсій колишнім працівникам органів прокуратури. Ті в масовому порядку почали звертатися до судів, але суддям у даній ситуації не лишалося нічого іншого, як відмовляти їм у задоволенні їхніх позовів, оскільки чиновники ПФУ діяли виключно в межах своїх обов’язків: згідно закону робити перерахунок пенсій у напрямку їхнього підвищення можна лише відповідно до затвердженого урядом порядку, а раз порядку немає, значить і ніякого перерахунку бути не може. Серед численних позивачів, яких таким чином залишили з носом, був і мешканець Новоград­Волинського району Житомирської області, який вирішив не зупинятися і подати позов уже не до місцевого управління ПФУ, а до самого Кабінету Міністрів, і не до свого районного суду, а до Окружного адміністративного суду Києва.

Мінфін і Мінекономіки були проти

У ході судового процесу було встановлено, що на виконання згаданих вище положень Закону «Про прокуратуру» Міністерством соціальної політики України» хоч і з чималим запізненням, але був розроблений проект постанови «Про затвердження Порядку перерахунку призначення пенсій працівникам прокуратури». Мало того, він навіть отримав позитивну оцінку фахівців Міністерства юстиції, які в своєму висновку від 9 грудня 2016 року написали про його відповідність Конституції України та актам законодавства, що мають вищу юридичну силу.

Набагато холодніший прийом даний проект отримав у двох інших міністерствах – фінансів і економічного розвитку й торгівлі, а також у згаданому вже ПФУ, які повідомили, що не підтримують запропоновану редакцію постанови, оскільки її реалізація потребуватиме додаткових витрат з бюджету Пенсійного фонду України, збільшуючи його дефіцит. Окрім цього, Мінфін нагадав про параграф 34­й регламенту КМУ, в якому написано, що в тих випадках, коли реалізація запропонованого на розгляд уряду нормативно­правового акту потребує фінансування з державного чи місцевого бюджетів, розробник має провести й додати до проекту необхідні фінансово­економічні розрахунки. В даному ж випадку Мінсоцполітики, яке виступало в ролі розробника, нічого подібного не зробило.

Ось на цій підставі юристи Кабміну, які представляли його інтереси в суді, й намагалися довести, що закиди в бездіяльності є безпідставними — уряд, мовляв, зробив усе від нього залежне, аби розробити і прийняти передбачений законом порядок, але що поробиш, якщо на заваді стали «обставини непереборної сили» у вигляді відмови Мінфіну та Мінекономіки погодити відповідний проект. Суд подібні доводи відхилив, оскільки вказані вище відомства підпорядковані Кабміну як вищому органу виконавчої влади в країні, тож ситуація, що склалася свідчить про його неспроможність належним чином організувати роботу підпорядкованих йому міністерств.

Остап Бендер у цьому випадку напевне б сказав свою знамениту фразу: «Кісо, ви страждаєте організаційним безсиллям», але суддя Руслан Арсірій послався не на класиків літератури, а на висновки Європейського суду з прав людини, викладені в низці рішень, ухвалених за позовами українських громадян до держави Україна. В них, зокрема, було написано, що реалізація особою права на отримання бюджетних коштів, що базується на актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, а відтак посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, є безпідставним. Більш доступною мовою це означає, що не треба приймати таких законів, на виконання яких немає грошей, а раз ви вже їх прийняли, то виконуйте і діставайте на це гроші де завгодно – хоч позичайте, хоч друкуйте.

Виходячи з цього Окружний адміністративний суд Києва своїм рішенням від 7 листопада 2018 р. позов задовольнив повністю й поклав судові витрати в сумі 704 гривні на секретаріат Кабінету Міністрів, оскільки сам КМУ не є юридичною особою. Даний вердикт було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня, після чого він набрав законної сили, внаслідок чого Кабмін, відповідно до його резолютивної частини, мусив протягом одного місяця вжити заходи, спрямовані на прийняття такого порядку. Натомість уряд подав касаційну скаргу і заявив клопотання про зупинення виконання даного рішення до завершення її розгляду, але Верховний Суд своєю ухвалою від 14 березня відмовив у задоволенні цього прохання.

Уряд не зробив навіть того, що цілком було в його силах

Під час перегляду справи в суді третьої інстанції пенсіонер­позивач показав неабияку обізнаність у деталях роботи державного апарату. Так, у своєму відзиві на касаційну скаргу Кабміну він написав, що регламент КМУ передбачає певний алгоритм поведінки у випадку непогодження нормативно­правового акту заінтересованими органами. Зокрема, урядом повинні були вжиті вичерпні заходи для врегулювання розбіжностей, зокрема проведені узгоджувальні процедури, консультації, наради, робочі зустрічі тощо. Доказів того, що уряд зробив усе від нього залежне, суду надано не було.

У свою чергу суд зазначив, що Кабмін протягом доволі тривалого часу не спромігся усунути навіть той недолік, на який вказав Мінфін у своєму відмовному листі, а саме не здійснив фінансово­економічний розрахунок наслідків реалізації проекту постанови про затвердження порядку розрахунків. Звичайно, за таких обставин було би недоречним говорити про те, що уряд, буцімто, наштрикнувся на якісь непереборні перешкоди, а тому Верховний Суд ухвалив залишити без змін рішення Окружного адміністративного суду Києва про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути