Connect with us

Судова практика

Строк оскарження податкового повідомлення-рішення до суду становить один місяць з дня закінчення досудової процедури, а не 1095 днів з дня отримання рішення

Дата публікації:

26 листопада 2020 р. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 500/2486/19 відмовив у задоволенні  касаційної скарги ФОП, який пропустив строк звернення до суду без поважних причин.

Фізична особа-підприємець звернувся до суду з позовом до ГУ ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень і рішень про застосування штрафних санкцій.

Окружний адміністративний суд ухвалою, залишеною без змін постановою апеляційного суду, позовну заяву залишив без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, оскільки позивач скористався досудовим порядком вирішення спору та пропустив строк звернення до суду без поважних причин.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що суд не врахував позицію, яку було висловлено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2011 р. № 1935/11/13-11.

Верховний Суд визнав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 3 квітня 2020 р. у справі № 2540/2576/18, згідно з яким строк для звернення платника податків до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення незалежно від застосування процедури його адміністративного оскарження становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.

Розглянувши справу, Верховний Суд вказав, що більш скорочені строки звернення до суду в разі попередньої реалізації досудових процедур полягають у забезпеченні наступності юрисдикційних проваджень (адміністративних і судових) та пов’язані з необхідністю мінімізувати темпоральний проміжок між досудовими процедурами та судовим провадженням.

Чинна протягом тривало часу судова практика від початку була сформована через тлумачення п. 56.18 ст. 56 ПК України в редакції, що діяла на час набрання чинності цим Кодексом (1 січня 2011 р.).

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 7 липня 2011 р. № 3609-VI було вирішено колізію щодо приписів, які були встановлені абзацом другим у попередній редакції цього пункту, вилучено норму такого змісту: у разі, коли платник податків до подання позовної заяви здійснив процедуру адміністративного оскарження, строк звернення до суду продовжується на строк, що фактично пройшов з дати звернення платника податків зі скаргою до контролюючого органу до дати отримання (включно) таким платником податків остаточного рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами розгляду скарги. Водночас судова практика змін не зазнала відповідних змін.

Наразі положення п. 56.18 ст. 56 ПК України не встановлюють процесуальних строків, а лише закріплюють право платника податків на оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення в суді в будь-який момент після його отримання із застереженням про те, що реалізація такого права за загальним правилом стає неможливою поза строками давності, закріпленими в ст. 102 ПК України. Зазначений у п. 102.1 ст. 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно процесуальним строком звернення до суду.

Водночас норма п. 56.19 ст. 56 ПК України є спеціальною щодо норми ч. 4 ст. 122 КАС України, має перевагу в застосуванні в податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин – оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов’язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору. Зазначена норма прямо встановлює строк для звернення до суду для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 цієї статті.

Право ініціювати в судовому порядку спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання об’єктивно не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип правової визначеності як одного з основних елементів верховенства права.

Зокрема, може створити стан невизначеності щодо легітимності дій контролюючого органу, вчинених у законний спосіб у межах строку давності, установленого ст. 102 ПК України, оскільки після звернення платника податків з відповідним позовом до суду раніше узгоджені грошові зобов’язання стають неузгодженими.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин

Опубліковано

on

14 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 521/2816/15-ц вказав, що сама по собі вказівка на наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження не є належним мотивуванням для його поновлення.

Особа звернулась із позовом до Польських авіаліній ЛОТ, ТОВ про захист прав споживача.

Рішенням районного суду позов про відшкодування вартості авіаквитків, інфляційних втрат і компенсації моральної шкоди задоволено.

Апеляційним судом скаргу ТОВ задоволено частково: рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ вартості авіаквитків, інфляційних втрат та моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Ухвалою апеляційного суду скаргу Польських авіаліній на рішення районного суду залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків апеляційної скарги, яку до того ж було подано поза межами строку апеляційного оскарження.

Апеляційний суд поновив Польським авіалініям ЛОТ строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, зазначивши, що причину для поновлення процесуального строку обґрунтовано, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Польських авіаліній ЛОТ вартості авіаквитків, інфляційних втрат та моральної шкоди скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в позові.

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що в ч. 1 ст. 73 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) передбачено, що суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Сама концепція «поважних причин», згідно з якою національні суди виправдали відновлення провадження у справі заявника, не є чіткою. За таких обставин для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку на апеляційне оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

У справі, що переглядається, апеляційний суд, поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не зазначивши поважної причини пропуску строку на апеляційне оскарження, і за відсутності такої причини в клопотанні Польських авіаліній ЛОТ, не навівши належного обґрунтування поновлення такого строку, порушив вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому Верховний Суд передав справу до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Гроші, позичені за договором без визначеного строку їх повернення, мають бути повернені протягом тридцяти днів з дня пред’явлення вимоги позикодавцем

Опубліковано

on

28 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 499/144/17 відмовив у задоволенні касаційної скарги позичальника, який посилався на те, що для пред’явлення позову про стягнення позичених коштів сплив строк позовної давності

Позикодавець звернувся до суду з позовом до позичальника про стягнення грошових коштів за договорами позики, підтвердженими розписками, оскільки на його вимогу позичальник їх не повернув

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено у зв’язку з тим, що дата підписання боргових розписок є датою, коли у позичальника виникає право вимоги від боржника, та датою початку перебігу позовної давності, яка за загальними правилами становить три роки, а сплив позовної давності позбавляє можливості одержати судовий захист свого порушеного цивільного права за умови заявлення стороною у спорі про її застосування до постановлення судом рішення.

Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову з тих мотивів, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Розглянувши касаційну скаргу відповідача, Верховний Суд вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошових коштів із зобов’язанням їх повернути та дату отримання цих коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред’явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов’язання. З метою забезпечення правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У цій справі суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Оригінали боргових розписок надано суду позивачем, що доводить невиконання відповідачем своїх зобов’язань.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Встановивши, що грошові кошти відповідач взяв у позивача у борг, однак у розписках не зазначено строк повернення цих коштів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що борг має бути повернутий у порядку та строки, встановлені ч. 1 ст. 1049 ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Недійсність паспорта сторони договору купівлі-продажу не є підставою для визнання договору недійсним

Опубліковано

on

2 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 759/22877/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги позивача, який вимагав визнання недійсним договору купівлі-продажу через відсутність у його паспорті фотокартки у зв’язку із досягненням двадцятип’ятирічного віку при підписанні договору.

Продавець звернувся до суду з позовом до покупця про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним.

Позивач посилався на те, що договір купівлі-продажу автомобіля, укладений між ним та відповідачем, підлягає визнанню недійсним, оскільки на час укладення договору був недійсним його паспорт у зв’язку із тим, що до нього не вклеєно фотокартку після досягнення двадцятип’ятирічного віку.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивачем не надано доказів, які б обґрунтовували заявлені позовні вимоги та свідчили про порушення його прав при укладенні договору купівлі-продажу транспортного засобу. Та обставина, що на момент укладення договору купівлі-продажу автомобіля у паспорті позивача не була вклеєна фотокартка у зв`язку із досягненням ним двадцятип’ятирічного віку не свідчить про невідповідність волевиявлення відчужувача автомобіля на його продаж, зважаючи, зокрема, на той факт, що позивачем не заперечувались обставини укладення договору та факт його підписання.

У касаційній скарзі позивач наполягав, що паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним, що визначено у п. 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХІІ. Недійсність паспорту громадянина України має наслідком недійсність правочину, при укладенні якого було використано недійсний паспорт.

Верховний Суд вказав, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив, що позивачем не надано належних доказів, які б безспірно підтверджували наявність правових підстав для визнання оспореного правочину, укладеного між сторонами спору, недійсним: недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 13, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Відсутність у паспорті позивача фотокартки у зв’язку із досягненням двадцятип’ятирічного віку не є безумовною підставою для визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України із урахуванням встановлених у цій справі обставин.

Згідно з матеріалами справи позивач не заперечував добровільне укладення ним договору купівлі-продажу.

Відповідно до Положення про паспорт громадянина до паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Враховуючи те, що сторони договору купівлі-продажу не мали сумніву в ідентичності особи кожної з них, знали про наявність дефекту паспорта позивача, договір купівлі-продажу вчинили за взаємною згодою, зокрема добровільні дії позивача були спрямовані на відчуження транспортного засобу, подання ним особисто документів, необхідних для перереєстрації транспортного засобу, недійсність паспорта позивача не може бути підставою для задоволення його позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами у справі.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram