Судова практика
Суд може призначити альтернативне додаткове покарання з врахуванням обставин, що його пом’якшують
24 червня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 237/1524/19 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора та роз’яснив, що добровільне відшкодування засудженим завданої шкоди кільком потерпілим у повному обсязі може бути підтверджено заявами потерпілих.
Вироком місцевого суду особу визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, та призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Апеляційний суд вирок місцевого суду в частині призначеного покарання змінив та призначив за ч. 3 ст. 286 КК покарання у виді 6 років 8 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. При призначенні покарання апеляційний суд з урахуванням ст. 69-1 КК врахував відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також наявність таких обставин, що пом’якшують покарання – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування заподіяної шкоди потерпілим та відсутність претензій матеріального та морального характеру з боку потерпілих.
У касаційній скарзі прокурор вказував, що під час апеляційного розгляду не було в повній мірі враховано тієї обставини, що заподіяна шкода, не відшкодована всім потерпілим, внаслідок чого, така обставина, як добровільне відшкодування заподіяної шкоди, не може братися до уваги для застосування положень ст. 69-1 КК України. Також посилався на те, що апеляційний суд не врахував, що правила ст. 69-1 КК України поширюються лише на основне покарання і не стосуються додаткового.
Верховний Суд визнав встановленим судами першої та апеляційної інстанцій факт добровільного відшкодування збитків із посиланням на показання потерпілих, зафіксованих в технічному записі судового засідання, та на подані ними заяви, якими цей факт підтверджується, що долучені до матеріалів кримінального провадження.
Щодо покарання, то відповідно до ст. 69-1 КК строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Оскільки санкцією ч. 3 ст. 286 КК максимальним строком основного покарання передбачено 10 років позбавлення волі, строк призначеного покарання за вчинений злочин не міг перевищувати двох третин від нього, а саме 6 років 8 місяців позбавлення волі.
Призначення апеляційним судом, за наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених п. 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, альтернативного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Враховуючи викладене, при призначенні покарання та при визначенні строку додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки суд апеляційної інстанції не вийшов за межі своїх дискреційних повноважень.
Із урахуванням наведеного колегія суддів ВС дійшла висновку, що призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 69-1 КК відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Підготував Леонід Лазебний
