Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Судові пригоди «стокгольмських» премій Нафтогазу

Опубліковано

on

Юрій КОТНЮК, ЮВУ

Минулого місяця знову нагадала про себе не дуже приємна історія з преміями керівним працівникам НАК «Нафтогаз України» в сумі 46 мільйонів доларів США з нагоди ухвалення Арбітражним інститутом Торгової палати Стокгольма сприятливого для компанії рішення в її спорі з російським Газ промом про стягнення штрафних санкцій у сумі 4,6 млрд доларів за невиконання умов так званого транзитного контракту між ними: 22 січня Окружний адміністративний суд Києва прийняв рішення задовольнити позов Громадської організації «Український інститут з прав людини» і зобов’язати Нафтогаз надати позивачу інформацію та копії документів стосовно того, які саме співробітники і в якому розмірі одержали таке матеріальне заохочення.

Менеджери з них нікудишні

Починаючи нашу розповідь, зазначимо, що історія з цими преміями, напевне, як ніяка інша нашкодила Україні у справі запровадження повноцінного паливно-енергетичного ринку, який має знищити дешевий соціальний газ як найбільше джерело корупції. Противники такого ліберального економічного укладу запевняють, що «зубожілий» народ не витримає тягаря ринкових цін. Цим самим вони фактично вказують на розумову й фізичну неповноцінність сучасних українців. Досвід наших предків, які тисячі років жили в цих кліматичних умовах, переконливо довів, що нормальний здоровий чоловік цілком спроможний або нарубати собі дров на зиму, або в якийсь інший спосіб забезпечити обігрів свого помешкання. А досвід останніх двох століть промислово-технічної революції підтвердив, що зробити те ж саме спроможна також і нормальна здорова жінка. З якого переляку наші люди в ХХ столітті раптом стали такими безсилими?

Нині три четверті мешканців нашої країни, а саме тринадцять мільйонів домогосподарств із сімнадцяти одержують блакитне паливо за штучно заниженими й регульованими державою цінами, тобто фактично отримують хабар. Ринок передбачає вільні ціни, але й вільний вибір як постачальника газу, так і вільний вибір альтернативного джерела тепла. Якщо хтось думає, що видобувники й постачальники газу купатимуться в грошах, той глибоко помиляється, оскільки їм доведеться купувати право на розробку газоносних ділянок на аукціонах за чималі гроші, які потім витрачатимуться на пенсії непрацездатним громадянам. Туди ж спрямовуватимуться й податки з надприбутків, якщо вони, звичайно, в когось заведуться у таких умовах.

Але поки стануть очевидними переваги нового життя, населенню доведеться пережити завжди неприємний етап підвищення цін на газ. У принципі основна його частина вже пройдена — за п’ять років він подорожчав із 72 копійок до 8,5 гривень за один кубічний метр. Лишилось, як то кажуть, всього нічого: пережити їх підвищення до 15—20 грн за 1 м3 і люди до цього звикнуть, як звикли вони до того, що за їжу, одяг, взуття й житло треба платити ринкову ціну. Однак для того, аби пройти навіть оцю дещицю, відповідальним за це особам доведеться приймати непопулярні рішення, для чого вкрай необхідно дотримуватися максимальної обережності й особистої скромності. А тут на тобі: в той час, як народ «звіріє» від самої лише думки про підвищення цін на газ, керманичі Нафтогазу виписують собі премію в сумі одного відсотка виграшу, це при тому, що за сумою двох рішень стокгольмських арбітрів сплачено має бути не 4,6, а лише 2,6 млрд доларів, та й ті ще невідомо коли будуть сплачені, якщо й будуть сплачені взагалі. За таких обставин голова правління Нафтогазу Андрій Коболєв і його соратники показали себе нікудишніми менеджерами, тож ніхто не стане за ними шкодувати, якщо акціонер Нафтогазу в особі держави Україна вкаже їм на двері.

Народний депутат Сергій Власенко одержав відкоша

Необхідно також зазначити, що це вже не перший судовий процес із даного приводу. У червні минулого року народний депутат України Сергій Власенко звернувся до Коболєва з депутатським запитом, в якому просив дати відповідь, на якій підставі правління компанії прийняло рішення виплатити «стокгольмські» премії, чи вважає адресат таке рішення законним і моральним, а також просив надати перелік працівників, які були відзначені преміальними заохоченнями.

На зворотну адресу надійшла відписка, не обтяжена жодною конкретикою з приводу порушених питань, у зв’язку з чим відділ контролю апарату Верховної Ради України склав протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченою частиною 3 статті 188-19 КУпАП «Невиконання законних вимог народного депутата України, Рахункової палати, члена Рахункової палати», який надіслав до Шевченківського районного суду Києва. Тамтешній суддя Василь Волошин повністю погодився з аргументами сторони обвинувачення щодо наявності порушень вимог Закону України «Про статус народного депутата України» і своєю постановою від 14 вересня 2018 року наклав на Андрія Коболєва стягнення у вигляді штрафу в сумі 1 700 гривень.

Адвокат Коболєва подав скаргу до Апеляційного суду Києва, в якій у пух і прах розбив аргументацію Шевченківського суду. Перш за все він зазначив, що суддя Волошин переплутав депутатський запит із депутатським зверненням. Справа в тому, що Власенко дійсно озаглавив свого листа до Коболєва словосполученням «депутатський запит», але в світлі положень профільного закону, якщо йдеться про питання на кшталт «Чи вважаєте ви прийняте рішення моральним?», то цей опус слід кваліфікувати як звернення. А якщо йдеться про надання неповної відповіді на депутатське звернення, то тут діє зовсім інша норма закону — частина перша, а не третя, статті 188-19 КУпАП, якою передбачене максимальне стягнення в сумі 425 гривень.

Щойно йшлося про, образно кажучи, питання процедури, але й того, що наплутав суддя, досить було, аби забракувати його вердикт. Однак були відзначені й порушення по суті справи. Так, адвокат зазначив, що рішення про виплату премій приймало не правління компанії, головою якого є А. Коболєв, а його Наглядова рада, тож задавати питання щодо правових підстав такого рішення слід було її голові громадянці Великобританії Клер Споттісвуд. Тож Коболєв, відповідно до положень статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», мав повне право не відповідати на це питання, оскільки воно не відноситься до його компетенції.

Ну а найважливіший момент справи, ініційованої Сергієм Власенком, який, до речі, перегукується зі справою за позовом Українського інституту з прав людини, полягає у відмові надати перелік працівників, щодо яких було прийняте рішення про виплату премій. Апеляційний суд Києва взяв до уваги аргументи адвоката, які полягали в тому, що інформація про ці премії є інформацією про матеріальний стан цих осіб, а також даними про їх особисті майнові відносини та про явища, що відбуваються в їх професійному житті, тобто є конфіденційною і може бути поширена виключно за згодою особи. За відсутності такої згоди вона може бути оприлюднена виключно у спосіб, передбачений Законом України «Про захист персональних даних», а в ньому таких підстав не передбачено, оскільки виплата премій мала бути здійснена за рахунок не бюджетних коштів держави, а власних коштів Наф тогазу. У зв’язку з цим суд апеляційної інстанції постановою від 29 жовтня 2018 р. скасував постанову Шевченківського суду, а провадження у справі закрив за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

У глави Нафтогазу статус міністра

Майже одночасно із Сергієм Власенко запит до Нафтогазу подав згаданий вище Український інститут з прав людини, проте в ньому йшлося про більш конкретні речі й без зайвих моральних сентенцій. Запитувач цікавився, які конкретно працівники компанії, яку саме суму отримали з нагоди «стокгольмської перемоги». Нафтогаз відповів малозмістовною відпискою, в якій зазначалося, що на сайті НАК міститься інформація,  скільки всього співробітників одержали премії та їх загальну суму. Незадоволені експерти інституту у вересні 2018-го подали позов до Окружного адміністративного суду Києва, в якому просили визнати протиправною відмову Нафтогазу в наданні інформації та копій запитуваних документів і зобов’язати його належним чином виконати запит.

Наведене позивачем обгрунтування позовних вимог містило цікавий аргумент того, що в даному випадку на розпорядника інформації не поширюється дія Закону України «Про захист персональних даних». Так у постанові Кабінету Міністрів України № 747 від 25.05.1998 р. «Про утворення НАК «Нафтогаз України» є пункт про те, що голова правління компанії, його заступники й інші члени правління за умовами медичного й побутового обслуговування прирівнюються до міністра, його заступників та членів колегії міністерства, а керівники структурних підрозділів НАК — до відповідних категорій працівників міністерства. З цього витікає, що відомості про заробітну плату, премії, матеріальну допомогу та будь-які інші виплати керівництву Нафтогазу є інформацією, що становить публічний інтерес і є публічною інформацією в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».

У статті 6 щойно згаданого нормативно-правового акту наведено три види інформації, доступ до якої може бути обмежено — це якщо вона є конфіденційною, таємною або службовою. Суддя Валерій Кузьменко, проаналізувавши доводи сторін і норми закону, погодився з аргументами позивача і написав, що матеріали справи не містять доказів , які би підтверджували віднесення запитуваної інформації та документів до інформації з обмеженим доступом. Тобто, все, про що хотіли дізнатися експерти інституту, не є ні конфіденційною, ні таємною, ні службовою інформацією. А оцінюючи доводи Нафтогазу з приводу того, що відомості про премії містяться на сайті компанії, процитував частину 2 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», де чітко написано, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту, вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Отже перший раунд справи Нафтогаз програв, але це ще не кінець, оскільки судді апеляційної інстанції можуть поставитися до нього з більшою прихильністю, як це зробили в жовтні минулого року судді Апеляційного суду Києва.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Зеленський заплатить штраф

Опубліковано

on

Оболонський районний суд Києва присудив штраф у розмірі 850 гривень новообраному Президенту України Володимиру Зеленському — за демонстрацію бюлетеня під час голосування у другому турі виборів 21 квітня.

Відповідне рішення прийняв суддя Владислав Дев’ятко. «Суд постановив Володимира Зеленського визнати винуватим та застосувати до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян — 850 гривень», — сказав В. Дев’ятко. Також суддя заявив, що В. Зеленський має заплатити 384 грн 40 коп. судового збору.

Дану постанову ще можна оскаржити (протягом 10 днів з дня її винесення). Вона набере законної сили після закінчення строку подання апеляції. За словами судді, Володимир Зеленський передав у суд звернення із заявою про проведення засідання без нього. При тому захист вимагав закрити справу за відсутністю складу правопорушення, хоча сам В. Зеленський визнав провину та підписав, складений на нього, адмінпротокол 21 квітня.

Демонстрацією бюлетеня Володимир Зеленський порушив ст. 212—10 виборчого закону — порушення обмежень щодо проведення агітації у момент проведення виборів. Йому загрожував штраф від 510 гривень.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Зарахування зустрічних вимог: як обійтися без помилок?

Опубліковано

on

Сергій ТЕНЬКОВ, юридичний експерт ЮВУ

Сторони одного договору можуть мати одна до одної претензії за іншими договорами (непогашені грошові борги, невиконані зобов’язання з поставки товарів, надання послуг тощо). Відповідно до статті 601 ЦК України сторона має право погасити свій борг, припинити своє зобов’язання за договором, якщо кредитор, у свою чергу, є боржником цієї сторони за іншим договором — зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог (цесія). Це усуває необхідність зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов’язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також пов’язані з цим витрати. Втім, на практиці виникають питання, як то: яка юридична процедура проведення такого зарахування зустрічних вимог, чи потребує це згоди іншої сторони тощо.

Постанова Верховного Суду (далі — ВС) від 2 квітня 2019 року у справі № 918/539/18

Обставини справи

Позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір, за умовами якого постачальник зобов’язаний у порядку та строки, встановлені цим договором, передати у власність покупця мелясу (далі — товар), а покупець зобов’язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених договором.

Двадцять четвертого квітня 2018 р. позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія з вимогою протягом десятиденного строку з моменту отримання претензії погасити заборгованість у розмірі 594 тисячі грн, яка (претензія) була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Натомість 28.08.2018 р. ТОВ «Д…» (первісний кредитор) та відповідачем (новий кредитор) було укладено договір № 4-ВЛ про відступлення права вимоги (цесії) до позивача, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) належне йому право вимоги на загальну суму 1 497 893,92 грн згідно з договорами від 01.07.2014 р. № 19-15/НП на суму 1 495 822,11 грн; від 01.04.2013 р. № 57-А на суму 2 071,81 грн, укладеними позивачем (боржник) і первісним кредитором, а новий кредитор на умовах договору № 4-ВЛ приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за основними договорами.

Тоді ж (28.08.2018 р.) товариством з обмеженою відповідальністю «Д…» та відповідачем був підписаний акт приймання-передачі документів згідно з договором № 4-ВЛ, яким зафіксовано, що первісним кредитором передано, а новим кредитором отримано наступні документи: договір про надання послуг від 01.07.2014 р. № 19-15/НП; акт виконаних робіт від 28.02.2017 р. № 58; акт виконаних робіт від 06.03.2017 р. № 73; акт виконаних робіт від 31.03.2017 р. № 76; договір на здійснення авторського нагляду від 01.04.2013 р. № 57-А; акт виконаних робіт від 27.12.2016 р. № 646; акт виконаних робіт від 31.01.2017 р. № 52; податкова накладна від 06.03.2017 р. № 3; податкова накладна від 31.03.2017 р. № 11; податкова накладна від 28.02.2017 р. № 6; податкова накладна від 31.01.2017 р. № 7; податкова накладна від 27.12.2016 р. № 8 та докази їх подання до автоматизованої ситеми органів «Єдине вікно подання електронних документів» ДФС України.

Листом від 30.08.2018 р. № 97 ТОВ «Д…» повідомило Позивача про відступлення, на підставі договору № 4-ВЛ, на користь відповідача права вимоги за укладеними з позивачем договорами від 01.07.2014 р. № 19-15/НП на суму 1 495 822,11 грн та від 01.04.2013 р. № 57-А на суму 2 071,81 грн. Відповідачем на адресу позивача направлено заяву, в якій заявлено про припинення зобов’язання щодо сплати ним на користь позивача боргу в сумі: 616 870,23 грн за договором від 20.07.2017 р. № 20/07-17/СЛ; 202 078,80 грн за договором від 30.12.2016 р.; 678 944,89 грн за договором від 01.09.2016 р. № 01/09-16/ ВК, внаслідок зарахування (заліку) боргу позивача в сумі 1 497 893,92 грн за договором № 4-ВЛ.

Позивач із цим не погодився й звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу за спірним договором поставки меляси. Справа неодноразово розглядалася в різних судових інстанціях.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до ВС касаційну скаргу, мотивовану тим, що судами безпідставно застосовано положення статті 601 ЦК Украї ни (припинення зобов’язання зарахуванням).

Правова позиція ВС

Верховний Суд зазначив, що за правовою природою припинення зобов’язання зарахуванням зустрічної вимоги — це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї зі сторін, згідно з вимогами статті 601 ЦК України. Однак, якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, то сторона має право звернутися за захис том своїх охоронюваних законом прав із позовом до суду про визнання її недійсною, з урахуванням частини першої, пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

Отже, на думку Верховного Суду, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов’язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов’язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв’язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов’язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги

4) водночас, ще однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов’язань.

Верховний Суд вказав, що спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї зі сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов’язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

ВС дійшов висновку, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов’язань (наприклад, недопустимість зарахування зустрічних вимог згідно зі статтею 203 ГК України та статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до господарського суду з позовом про примусове виконання зобов’язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Судами встановлено, що докази оскарження позивачем вимоги про зарахування зустрічних вимог чи докази неможливості зарахування зустрічних вимог, зазначених у заяві відповідача від 30.08.2018 р. № 700, у матеріалах справи відсутні.

При цьому грошові вимоги мають розглядатися як однорідні в силу недиференційованості грошей як предмета виконання зобов’язань. Гроші як предмет задоволення майнової вимоги мають ознаку замінності, еквівалентності та інші властивості, які дозволяють проводити обмін та інші операції з ними. Отже, вимога про сплату грошей за загальним правилом є однорідною з іншою вимогою про сплату коштів. Відтак, якщо зобов’язання які виникли між сторонами за укладеними договорами, грошові то вони є однорідними.

Ще однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту,
умов виконання та розміру зобов’язань. Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази про наявність оспорювання позивачем змісту, умов виконання та розміру зобов’язань, передбачених за договором № 4-ВЛ.

Отже, суди встановили безспірність вимог, як зарахованих у рахунок виконання зобов’язань за договором від 30.12.2016 р., так і переданих за договором № 4-ВЛ.

На підставі вищенаведеного Верховний Суд дійшов висновку, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами факт припинення зобов’язання за договором від 30.12.2016 р. шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги на підставі договору № 4-ВЛ, а, отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 202 078,80 грн не підлягають задоволенню.

Утім, оскільки судами встановлено факт прострочення виконання зобов’язання за договором від 30.12.2016 р. до припинення зобов’язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги на підставі договору № 4-ВЛ, то нарахування інфляційних втрат та 3% річних (ст. 625 ЦК України) за період із 21.04.2017 по 05.07.2018 рр. визнані судами правомірними.

Коментар і рекомендації

У коментованій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування (односторонній правочин — п. 3 ст. 202 ЦК України) і це не потребує згоди іншої сторони. На думку ВС, можливим способом захисту такої сторони, якщо вона не погоджується з проведенням зарахування, є звернення до суду з позовом про примусове виконання зобов’язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом. При цьому в позові слід зазначити, що заява боржника про зарахування є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов’язань. Відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК України немає потреби окремо визнавати нікчемний правочин недійсним. У позовній заяві кредитора, за коментованою справою, посилання на ці обставини відсутні, що є юридичною помилкою.

Заяву (попередження) від боржника кредитору про залік його вимог до зустрічних вимог боржника за іншим договором варто подавати своєчасно, тобто до закінчення строку виконання зобов’язань боржником за основним договором. Інакше боржник стане таким, що прострочив виконання свого зобов’язання, як і в коментованій справі. А в кредитора, незалежно від заліку і погашення його вимог до боржника, виникне право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних (ст. 625 ЦК України).

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Справа прокурорських пенсій Верховний Суд вирішив, що уряд був неправий

Опубліковано

on

Минулого місяця уряд зазнав прикрої поразки на фронті адміністративного судочинства: 24 квітня Верховний Суд залишив без змін рішення місцевого суду, яким було визнано протиправною бездіяльність Кабміну в частині неприйняття порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури і зобов’язано протягом 30 днів після набрання цим рішенням законної сили вжити заходи, спрямовані на ухвалення такого порядку.

Закон про пенсії став один і для всіх

Розповідаючи цю історію, слід почати з того, що Закон України «Про прокуратуру», який діяв з 1991 по 2015 роки, встановлював такий порядок, за якого пенсії колишніх працівників прокуратури зростали синхронно із зарплатами діючих працівників даного відомства. Але 2 березня 2015 року Верховна Рада ухвалила закон про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення, відповідно до яких із 1 червня того ж року в даній сфері державного управління було запроваджено новий порядок. Відтоді спеціальні закони, як то про міліцію, прокуратуру, СБУ тощо, не повинні були регулювати питання пенсій – мав бути один закон для всіх, а ділити пенсіонерів на більш чи менш заслужені категорії, яким призначаються більші чи менші суми пенсій, повинні були підзаконні акти.

Слід зазначити, що ця новація була запроваджена парламентом не зопалу, про її необхідність і неминучість говорили давно, причому на самому високому рівні й задовго до Революції Гідності. В рамках реалізації такої політики стаття 86 нового Закону України «Про прокуратуру», прийнятого 14 жовтня 2014 р., гласила, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років (а не тільки після досягнення ними пенсійного віку), але умови та порядок перерахунку їхніх пенсій визначаються Кабінетом Міністрів України. А в Перехідних і прикінцевих положеннях цього закону було написано, що уряд у три­місячний строк після його опублікування має привести свої нормативно­правові акти у відповідність із цим законом, що в даному випадку означало розробити й прийняти документ, який матиме назву Порядок перерахунку призначення пенсій працівникам прокуратури.

Закон України «Про прокуратуру» було опубліковано в газеті «Голос України» 25 жовтня 2014 р., тож до 25 січня 2015 р. згаданий вище порядок мав бути розроблений і прийнятий, але, як то кажуть, віз і нині там. Відсутність такого порядку призвела до того, що територіальні підрозділи Пенсійного фонду України (ПФУ) відмовлялися робити перерахунок пенсій колишнім працівникам органів прокуратури. Ті в масовому порядку почали звертатися до судів, але суддям у даній ситуації не лишалося нічого іншого, як відмовляти їм у задоволенні їхніх позовів, оскільки чиновники ПФУ діяли виключно в межах своїх обов’язків: згідно закону робити перерахунок пенсій у напрямку їхнього підвищення можна лише відповідно до затвердженого урядом порядку, а раз порядку немає, значить і ніякого перерахунку бути не може. Серед численних позивачів, яких таким чином залишили з носом, був і мешканець Новоград­Волинського району Житомирської області, який вирішив не зупинятися і подати позов уже не до місцевого управління ПФУ, а до самого Кабінету Міністрів, і не до свого районного суду, а до Окружного адміністративного суду Києва.

Мінфін і Мінекономіки були проти

У ході судового процесу було встановлено, що на виконання згаданих вище положень Закону «Про прокуратуру» Міністерством соціальної політики України» хоч і з чималим запізненням, але був розроблений проект постанови «Про затвердження Порядку перерахунку призначення пенсій працівникам прокуратури». Мало того, він навіть отримав позитивну оцінку фахівців Міністерства юстиції, які в своєму висновку від 9 грудня 2016 року написали про його відповідність Конституції України та актам законодавства, що мають вищу юридичну силу.

Набагато холодніший прийом даний проект отримав у двох інших міністерствах – фінансів і економічного розвитку й торгівлі, а також у згаданому вже ПФУ, які повідомили, що не підтримують запропоновану редакцію постанови, оскільки її реалізація потребуватиме додаткових витрат з бюджету Пенсійного фонду України, збільшуючи його дефіцит. Окрім цього, Мінфін нагадав про параграф 34­й регламенту КМУ, в якому написано, що в тих випадках, коли реалізація запропонованого на розгляд уряду нормативно­правового акту потребує фінансування з державного чи місцевого бюджетів, розробник має провести й додати до проекту необхідні фінансово­економічні розрахунки. В даному ж випадку Мінсоцполітики, яке виступало в ролі розробника, нічого подібного не зробило.

Ось на цій підставі юристи Кабміну, які представляли його інтереси в суді, й намагалися довести, що закиди в бездіяльності є безпідставними — уряд, мовляв, зробив усе від нього залежне, аби розробити і прийняти передбачений законом порядок, але що поробиш, якщо на заваді стали «обставини непереборної сили» у вигляді відмови Мінфіну та Мінекономіки погодити відповідний проект. Суд подібні доводи відхилив, оскільки вказані вище відомства підпорядковані Кабміну як вищому органу виконавчої влади в країні, тож ситуація, що склалася свідчить про його неспроможність належним чином організувати роботу підпорядкованих йому міністерств.

Остап Бендер у цьому випадку напевне б сказав свою знамениту фразу: «Кісо, ви страждаєте організаційним безсиллям», але суддя Руслан Арсірій послався не на класиків літератури, а на висновки Європейського суду з прав людини, викладені в низці рішень, ухвалених за позовами українських громадян до держави Україна. В них, зокрема, було написано, що реалізація особою права на отримання бюджетних коштів, що базується на актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, а відтак посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, є безпідставним. Більш доступною мовою це означає, що не треба приймати таких законів, на виконання яких немає грошей, а раз ви вже їх прийняли, то виконуйте і діставайте на це гроші де завгодно – хоч позичайте, хоч друкуйте.

Виходячи з цього Окружний адміністративний суд Києва своїм рішенням від 7 листопада 2018 р. позов задовольнив повністю й поклав судові витрати в сумі 704 гривні на секретаріат Кабінету Міністрів, оскільки сам КМУ не є юридичною особою. Даний вердикт було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня, після чого він набрав законної сили, внаслідок чого Кабмін, відповідно до його резолютивної частини, мусив протягом одного місяця вжити заходи, спрямовані на прийняття такого порядку. Натомість уряд подав касаційну скаргу і заявив клопотання про зупинення виконання даного рішення до завершення її розгляду, але Верховний Суд своєю ухвалою від 14 березня відмовив у задоволенні цього прохання.

Уряд не зробив навіть того, що цілком було в його силах

Під час перегляду справи в суді третьої інстанції пенсіонер­позивач показав неабияку обізнаність у деталях роботи державного апарату. Так, у своєму відзиві на касаційну скаргу Кабміну він написав, що регламент КМУ передбачає певний алгоритм поведінки у випадку непогодження нормативно­правового акту заінтересованими органами. Зокрема, урядом повинні були вжиті вичерпні заходи для врегулювання розбіжностей, зокрема проведені узгоджувальні процедури, консультації, наради, робочі зустрічі тощо. Доказів того, що уряд зробив усе від нього залежне, суду надано не було.

У свою чергу суд зазначив, що Кабмін протягом доволі тривалого часу не спромігся усунути навіть той недолік, на який вказав Мінфін у своєму відмовному листі, а саме не здійснив фінансово­економічний розрахунок наслідків реалізації проекту постанови про затвердження порядку розрахунків. Звичайно, за таких обставин було би недоречним говорити про те, що уряд, буцімто, наштрикнувся на якісь непереборні перешкоди, а тому Верховний Суд ухвалив залишити без змін рішення Окружного адміністративного суду Києва про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.