Судова практика
Те, що у спадкоємця знаходиться сертифікат про право на земельну ділянку (пай), не означає прийняття її попереднім спадкоємцем у спадщину
10 лютого 2020 р. Верховний Суд у справі № 235/5845/17 відмовив у задоволенні касаційної скарги спадкоємця, який не довів, що спадкодавець фактично прийняв земельну ділянку у спадщину.
У листопаді 2017 р. спадкоємець звернувся до суду із позовом сільської ради про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадщину, який мотивував тим, що після смерті його бабусі залишилось спадкове майно у вигляді земельної частки (паю) колективного сільськогосподарського підприємства «Перемога», яка належала померлій на підставі сертифікату. Батько позивача не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.
Після смерті батька також відкрилася спадщина у вигляді права на земельну частку і позивач не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, так як вважав, що фактично прийняв спадщину, оскільки постійно проживав разом з батьком. Звернувшись до нотаріуса, отримав відмову в оформленні спадкових прав у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини його батьком та ним.
Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом від, позов задоволено частково з тих мотивів, що позивач довів факт постійного проживання із його батьком, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суди виходили з того, що позивачем не доведено належними доказами факту прийняття батьком спадщини, яка залишилася після смерті його матері.
У касаційній скарзі спадкоємець зазначив, що батько позивача, фактично вступив в управління та володіння спадщиною, яка залишилася після смерті його матері, а саме -земельною ділянкою (паєм). Про підтвердження вказаного факту свідчить наявність правовстановлюючих документів на спадкове майно, фактична передача в оренду земельної ділянки.
Верховний Суд прийняв наголосив, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст. 548 ЦК Української РСР).
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК Української РСР).
Верховний Суд погодився з позицією судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач не довів належними доказами, які б достовірно підтверджували факт прийняття спадщини батьком позивача після смерті його матері у порядку, визначеному ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК Української РСР. Батько позивача після смерті своєї матері до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався, доказів, які б свідчили, що він фактично вступив в управління земельною ділянкою (паєм), позивач не надав. Також не надано доказів про те, що вказана земельна ділянка була передана в оренду і орендар сплачував орендну плату батькові позивача.
Верховний Суд зазначив, що сам факт знаходження у позивача сертифіката про право на земельну ділянку, не є доказом прийняття спадщини відповідно до ст. 549 ЦК Української РСР.
Підготував Леонід Лазебний
