Судова практика
Тривалий арешт майна боржника за відсутності виконавчого провадження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном
22 грудня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 645/6694/15-ц задовольнив частково касаційну скаргу боржника, на квартиру якого було накладено арешт.
У виконавчому провадженні про стягнення судового збору з боржників державний виконавець наклав арешт на квартиру із зазначенням про накладення арешту у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів.
Також державний виконавець відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа про стягнення з боржників на користь ПАТ заборгованості за кредитним договором. У цьому виконавчому провадженні державний виконавець арешт на майно не накладав, суму виконавчого збору не визначав.
Боржник звернувся до суду зі скаргою на дії посадових осіб відділу державної виконавчої служби, ПАТ та вимогою про зобов’язання вчинити дії, оскільки його клопотання про закінчення виконавчого провадження у зв’язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі та зняття арешту з житла ВДВС були залишені без розгляду.
Читайте також: Боржник під час примусового виконання судового рішення не може пред’являти позов про зняття арешту з майна
Ухвалою районного суду, залишеною без змін апеляційним судом, у задоволенні скарги відмовлено у зв’язку з відсутністю правових підстав для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту з майна боржника у завершеному ВДВС виконавчому провадженні.
Розглянувши касаційну скаргу боржника, Верховний Суд вказав, що боржник оскаржує бездіяльність виконавчої служби саме за наслідками відмови у задоволенні його заяви про зняття арешту, а не під час винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві у 2017 р.
Аналіз ч. 2 ст. 50, ч.ч. 4, 5 ст. 59 Закону «Про виконавче провадження» № 1404-VIII
дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягає примусовому виконанню.
У випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов’язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Верховний Суд зауважив, що накладення арешту на майно боржника у виконавчому провадженні про стягнення судового збору не є співмірним вартості майна – квартири з розміром судового збору, який необхідно стягнути за цим виконавчим провадженням, враховуючи, що питання щодо виконавчого збору державний виконавець не вирішував відповідно до закону, тобто не виніс постанову про стягнення виконавчого збору.
Відмова ВДВС у знятті арешту та посилання на те, що боржник відповідно до квитанції сплатив виконавчий збір за виконавчим провадженням, тобто боржник визнав збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, однак, у іншому виконавчому провадженні боржник не вчинив всіх виконавчих дій для його фактичного виконання є необґрунтованими, з огляду на викладене.
Читайте також: Підсудність оскарження дій виконавця щодо накладення арешту на майно
За висновком Верховного Суду доводи ВДВС щодо несплати боржником виконавчого збору не ґрунтувалися на матеріалах виконавчого провадження, у якому накладений арешт на майно боржника, оскільки питання про стягнення виконавчого збору відповідно до закону державний виконавець не вирішував.
Отже, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 листопада 2021 р. у справі № 161/14034/20.
Підготував Леонід Лазебний
