Боржник під час примусового виконання судового рішення не може пред’являти позов про зняття арешту з майна - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Боржник під час примусового виконання судового рішення не може пред’являти позов про зняття арешту з майна

Дата публікації:

24 травня 2021 р. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 712/12136/18 відмовив у задоволенні касаційної скарги позивача, який обрав неналежний спосіб судового захисту.

Особа звернулась до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна, посилаючись на те, що на виконанні державного виконавця ВДВС перебувало виконавче провадження з виконання рішення суду про стягнення з позивача аліментів на утримання неповнолітнього сина, в рамках якого державний виконавець наклав арешт на нерухоме майно позивача, зокрема квартиру.

Читайте також: Правила визначення юрисдикції спору у справі щодо зняття арешту з майна

Ухвалою районного суду, залишеною без змін апеляційним судом, провадження у справі закрито з тих мотивів, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, а тому для нього встановлений інший порядок захисту порушеного права – шляхом звернення до суду із скаргою, а не у порядку позовного провадження.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Читайте також: Виконавцю не надано права накладати арешт на право оренди майна боржника-орендаря

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Читайте також: Фонд гарантування вкладів може скасувати результати аукціонів з продажу майна ліквідованих банків

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що він не може пред’являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України.

Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України є обґрунтованими, оскільки арешт накладено на майно позивача, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2019 р. № 904/51/19.

Верховний Суд відступив від висновку Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 23 грудня 2020 р. № 554/7908/17-ц, в якій суд за аналогічних обставин дійшов протилежного висновку про наявність підстав для відмови в позові, за умови якщо позивач (боржник по виконавчому провадженню) неправильно обрав спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Положення статуту ТОВ, за якими рішення приймаються більш як 50% голосів у питанні збільшення статутного капіталу, не відповідають вимогам закону

Опубліковано

on

7 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/4446/20 визнав обґрунтованими доводи позивачки про те, що судами не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 34, п. 2, 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 р. у справі № 922/3010/18, від 10 червня 2020 р. у справі № 922/2200/19, від 24 листопада 2020 р. у справі № 905/173/20, від 30 липня 2019 р. у справі № 911/1394/18, від 18 червня 2020 р. у справі № 922/298/19, від 15 січня 2020 р. у справі № 910/3648/19, від 18 лютого 2021 р. у справі № 910/15809/19, від 27 квітня 2021 р. у справі № 910/3942/20.

Читайте також: Позов про визнання переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток не є належним способам захисту прав учасника товариства

Учасниця ТОВ звернулася до суду з позовом до ТОВ про визнання недійсними рішень загальних зборів відповідача, оскільки про дату та час проведення загальних зборів і порядок денний таких зборів вона повідомлена не була, а рішення були прийняті за відсутності необхідної кількості голосів.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено. Суди вирішили, що якщо за рішення з питань порядку денного загальних зборів проголосувало 68 % голосів учасників ТОВ, то такі рішення прийняті у повній відповідності до статуту ТОВ та чинного законодавства.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд дійшов висновку, що  підстави для визнання рішень загальних зборів недійсними у зв’язку з неналежним повідомленням відповідачем позивачки про проведення загальних зборів, відсутні, однак звернув увагу на те, що положеннями ч. 2 ст. 34 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі – Закон № 2275-VIII) зокрема передбачено, що рішення загальних зборів учасників про зміну розміру статутного капіталу товариства та про внесення змін до статуту товариства приймаються трьома чвертями голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Читайте також: Рішення загальних зборів товариства можуть бути визнані недійсними у разі порушення процедури повідомлення учасника про їх проведення

Пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2275-VIII необхідно тлумачити так, що протягом року з дня набрання чинності Законом товариства можуть здійснювати свою діяльність на підставі положень статуту в редакції, яка діє на момент набрання чинності цим Законом, за умови, що положення такого статуту відповідають чинному на той момент законодавству, зокрема, Закону України «Про господарські товариства». Якщо протягом «перехідного періоду» (одного року з дня набрання чинності Законом) товариство вносить якісь зміни до статуту, така редакція статуту товариства після внесення змін повинна відповідати Закону № 2275-VIII.

Якщо товариство не внесе відповідні зміни до статуту через рік після набрання чинності Законом № 2275-VIII, то у такому разі положення статуту, які не відповідають цьому Закону, не застосовуються, натомість учасники товариства повинні керуватися нормами Закону № 2275-VIII.

Читайте також: Підписання керівником ТОВ договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів може порушувати права та інтереси товариства, а не корпоративні права учасників

Оскільки Закон № 2275-VIII набрав чинності 17 червня 2018 р., то відповідні зміни до статуту ТОВ повинні були бути внесені до 17 червня 2019 р.

Положення статуту ТОВ (у редакції, затвердженій загальними зборами учасників 17 січня 2018 р.), які передбачають, що рішення приймаються більш як 50% загальної кількості голосів учасників товариства у питанні збільшення статутного капіталу товариства і внесення змін до статуту товариства не відповідають вимогам ч. 2 ст. 34 Закону № 2275-VIII, яка передбачає необхідність прийняття таких рішень трьома чвертями голосів усіх учасників товариства.

Отже, прийняття 26 листопада 2019 р. та 10 березня 2020 р. на зборах учасників рішень про збільшення статутного капіталу товариства і внесення змін до статуту товариства шляхом затвердження його в новій редакції могло бути здійснено не інакше як з дотриманням зазначеної норми – трьома чвертями голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Отже, Верховний Суд прийняв нове рішення у справі в цій частині – про задоволення позову.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника може оспорювати результати аукціону, проведеного в межах справи про банкрутство

Опубліковано

on

20 травня 2021 р. Верховний Суд у справі № 910/24368/14 задовольнив касаційну скаргу відповідача, уточнивши наведений у постанові КГС ВС від 2 жовтня 2019 р. у справі № 5006/5/39б/2012 перелік осіб, які можуть оспорювати результати аукціону з продажу майна банкрута, та включив до кола таких суб’єктів уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника.

Уповноважена особа учасників ТОВ звернулась до суду з позовною заявою про визнання недійсними результатів аукціону у справі про банкрутство ТОВ, стверджуючи, що оспорюваний аукціон організовано і проведено з істотними порушеннями вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Читайте також: Визначення ознак дій з доведення до банкрутства має здійснюватися за період, що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що права позивача оспорюваним аукціоном не порушені та уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника не належить до кола осіб, які можуть оспорювати результати аукціону з продажу майна боржника.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу уповноваженої особи учасників ТОВ, Верховний Суд вказав, що оскільки оспорюваний аукціон відбувся 25 квітня 2016 р., то для оцінки спірних правовідносин у цій справі застосовуються положення Закону про банкрутство (у відповідній редакції).

Стаття 1 Закону про банкрутство (ст. 1 КУзПБ з 21 жовтня 2019 р.) пов’язує уповноваження особи на представництво інтересів засновників (учасників, акціонерів) боржника саме з рішенням його вищого органу управління, що має визначену нормами корпоративного законодавства форму, зміст та процедуру прийняття.

За наявності у боржника одного учасника (акціонера) він може самостійно здійснювати представництво своїх інтересів у справі про банкрутство або відповідно до приписів ст. 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст. 49 Закону України «Про акціонерні товариства» своїм письмовим рішенням уповноважити іншу особу представляти його інтереси в розумінні абз. 15 ч. 1 ст. 1 Закону про банкрутство (абз. 23 ст. 1 КУзПБ).

Читайте також: Відсутність спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов’язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство

Вступ у справу про банкрутство уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника має відбуватися шляхом подання заяв із процесуальних питань відповідно до ст.ст. 169, 170 ГПК України. При цьому уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника має підтвердити підстави представництва доказами в порядку ст.ст. 7479 ГПК України, надавши, зокрема відповідне рішення, оформлене протоколом вищого органу управління боржника.

Уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника має право на оскарження судових рішень, постановлених у справі про банкрутство та у справах, які розглядалися в межах справи про банкрутство, незалежно від того, чи постановлені відповідні судові рішення до чи після призначення такої особи уповноваженою особою, однак за наявності доведення відповідного правового зв’язку між оскаржуваними судовими рішеннями та порушенням інтересів такої особи.

Дивіться запис вебінару Відповідальність керівника та учасників у справах про банкрутство

Згідно з ч.ч. 1, 7 ст. 45 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. Подібне за змістом правове регулювання містить п. 5 ч. 1 ст. 64 та ч. 5 ст. 65 КУзПБ, яким визначено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом.

До того ж, попри певні обмеження корпоративних прав (відповідно до ч.ч. 5, 8 ст. 22, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство та ч.ч. 5, 7 ст. 44, ч. 4 ст. 50, ч. 1 ст. 60 КУзПБ), у засновників (учасників, акціонерів) боржника на усіх етапах провадження зберігаються щонайменше майнові інтереси стосовно боржника, в тому числі специфічного характеру, що виникають саме у зв’язку з банкрутством боржника.

Дивіться запис вебінару Банкрутство як спосіб позбутися боргів і зберегти активи

За загальним правилом уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника є заінтересованою в аукціоні з продажу майна боржника у справі про банкрутство, адже порушення встановленого порядку його підготовки чи проведення може перешкодити продажу майна банкрута за найвищою ціною, що матиме наслідком недостатність отриманих коштів для покриття всіх вимог кредиторів, отже, унеможливить відновлення підприємницької діяльності боржника або отримання власниками корпоративних прав залишку активів після його ліквідації.

До того ж, за ч. 5 ст. 41 Закону про банкрутство (ч. 2 ст. 61 КУзПБ з 21 жовтня 2019 р.) на засновників (учасників, акціонерів) боржника у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями, а розмір таких вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Підтвердження форс-мажорних обставин не може бути підставою для примусового внесення змін до договору, якщо самим договором це не передбачено

Опубліковано

on

От

1 червня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/9258/20 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, який вимагав зменшення орендної плати через епідемічні обмеження.

ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» звернулась до суду з позовом до ТОВ «Київ Східний» про визнання укладеним договору про внесення змін до договорів суборенди та обслуговування щодо зменшення платежів за договорами суборенди.

Позов обґрунтовано тим, що позивач не зміг користуватись орендованими приміщеннями у зв`язку з уведенням карантинних обмежень постановою КМУ від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», що є підставою для внесення змін до договорів суборенди в частині зменшення орендних платежів.

Читайте також: Пролонгація договору оренди нерухомого майна та продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права – не одне й те саме

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивач, обмежившись загальним посиланням на існування карантинних заходів, не довів факту неможливості користування орендованими приміщеннями в повному обсязі.

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для внесення змін до договорів суборенди щодо зменшення суми платежів у зв’язку із твердженням позивача про наявність форс-мажорних обставин (карантину), які сторони на момент укладення зазначених договорів не могли передбачити.

Читайте також: Карантин як форс-мажорна обставина

Відповідно до приписів ст.ст. 11, 525, 526, 629 ЦК України договір як підстава для виникнення цивільних прав та обов’язків є обов’язковим для виконання сторонами і за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала відповідну вимогу/пропозицію).

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач має основним видом діяльності   надання фінансових послуг, провадження яких із уведенням протиепідемічних заходів не було заборонено.

Читайте також: Форс-мажор і бізнеc. Стилі просування послуг юридичних компаній у період карантину

Верховний Суд також звернув увагу на те, що у постановах КГС ВС від 15 червня 2018 р. у справі № 915/531/17, від 26 травня 2020 р. у справі № 918/289/19, від 17 грудня 2020 р. у справі № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:

– ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

– форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов’язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов’язання;

– доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов’язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору».

Нагадуємо: COVID-19. Всі нормативні матеріали, алгоритми дій, вебінари, корисні ресурси

 При цьому Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнено ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» положенням про віднесення до форс-мажорних обставин карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, не передбачає будь-яких законодавчих змін щодо підтвердження існування такої обставини.

Водночас Верховний Суд, враховуючи характер спірних правовідносин, зазначив, що підтвердження форс-мажорних обставин може бути підставою для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов’язань (що не є предметом розгляду у цій справі), а не для примусового внесення змін до відповідного договору, якщо лише самим договором не передбачено іншого.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link