Судова практика
Центр зайнятості не має брати на себе вирішення питання професійного самовизначення безробітного
16 липня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 820/1565/17 задовольнив касаційну скаргу центру зайнятості, вказавши, що обов’язку центру зайнятості в сприянні особі в пошуку підходящої особи кореспондує обов’язок безробітного самостійно здійснювати пошук підходящої для себе роботи, а також бути готовим приступити до роботи за професією або підходящої роботи.
Особа звернулась до адміністративного суду з позовом до центру зайнятості про визнання незаконними дій під час здійснення прийому, які полягали у перегляді вакансій без врахування стану її здоров’я, наявності в нього підходящої освіти, необхідного стажу та досвіду роботи.
Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін апеляційним адміністративним судом, позов задоволено. Суди дійшли висновку про невідповідність вчинених оскаржуваних дій відповідача критеріям вимог Закону України «Про зайнятість населення» та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
У касаційній скарзі відповідач зазначав, що при відвіданні позивачем центру зайнятості службовими особами відповідача були вчинені дії у відповідності до вимог чинного законодавства, однак суди попередніх інстанцій, встановивши обставини справи, а саме – в частині переліку запропонованих позивачу вакансій, неправильно застосували норми матеріального права (ст. 46 Закону України «Про зайнятість населення»).
Верховний Суд вказав, що функції уповноважених органів (центрів зайнятості) полягають саме в сприянні безробітним в пошуку роботи, а не в перебиранні на себе обов’язків з професійного самовизначення, професійної орієнтації з безробітного на державний орган. Обов’язку центру зайнятості у сприянні особі у пошуку підходящої особи кореспондує обов’язок безробітного відповідно до ст. 44 Закону № 5067-VI самостійно здійснювати пошук підходящої для себе роботи, а також бути готовим приступити до роботи за професією або підходящої роботи.
У разі неможливості надання безробітному роботи за професією, йому пропонується підходяща робота з урахуванням його здібностей, стану здоров’я та професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці.
Обов’язок органу зайнятості населення щодо пропозиції безробітному як роботи за професією, так і підходящої роботи залежить від наявності відповідних вакансій.
Протиправна бездіяльність суб’єкта владних повноважень – це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов’язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб’єкта владних повноважень, були об’єктивно необхідними та реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21 липня 2019 р. у справі № 855/314/19.
Отже, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що центром зайнятості було вжито відповідних заходів щодо працевлаштування позивача, тому підстав для визнання протиправною бездіяльність центру – відсутні, а суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права.
Підготував Леонід Лазебний
