Судова практика
У днях може обчислюватися лише строк попереднього ув’язнення для його зарахування у фактично призначене покарання, а не саме покарання
4 жовтня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 937/10313/19 задовольнив частково касаційну скаргу прокурора, який посилався на невідповідність призначеного покарання вимогам КК.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді арешту на строк 1 місяць 20 днів. У строк відбування покарання зараховано час тримання його під вартою.
У касаційній скарзі прокурор, серед іншого, зазначав, що призначене судом покарання у днях не відповідає вимогам КК.
Верховний Суд вказав, що із законодавчого визначення та судової практики встановлено, що відповідно до ст. 73 КК строкові покарання обчислюються в різних вимірах, якими є: 1) роки (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк); 2) місяці і роки (виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців); 3) місяці (арешт); 4) години (громадські роботи).
Обчислення строків покарання у днях допускається у разі: 1) заміни покарання іншим; 2) складання остаточного покарання (здійснюється, як уже зазначалось, під час призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків); 3) зарахування попереднього ув’язнення у порядку застосування ч. 5 ст. 72 КК.
Попереднє ув’язнення відповідно до ст. 1 Закону України від 30 червня 1993 р. «Про попереднє ув’язнення» є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок стосовно якого не набрав законної сили.
Зазначене дає підстави зробити висновок, що попереднє ув’язнення не є покаранням, оскільки особа перебуває в місцях ув’язнення ще до постановлення вироку в справі. Водночас зрозуміло, що фактично воно означає перебування особи в умовах ізоляції від суспільства і за характером обмежень, покладених на особу, фактично прирівнюється до позбавлення волі як виду покарання. Тому, відповідно до норм кримінального права, суди повинні обов’язково зараховувати попереднє ув’язнення у строк покарання, що призначається судом, а не враховувати цей строк, призначаючи покарання.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що суди повинні спершу призначити одне із видів основного покарання за нормою, яка передбачає відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, керуючись загальними засадами призначення покарання, а потім зарахувати строк попереднього ув’язнення. І лише зарахування строку попереднього ув’язнення у фактично призначене покарання для визначення його остаточного розміру може бути обчислено у днях.
Беручи до уваги конкретні обставини вчинених діянь, передбачених ч. 1 ст. 309 КК, те що засуджений не був судимий на час їх вчинення, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, даних про скоєння ним нового злочину немає, в суді першої інстанції прокурор просив засудити фігуранта лише до 2 місяців арешту і його було засуджено до покарання у виді арешту, яке він відбував реально, Верховний Суд дійшов висновку, що в порядку ст. 433 КПК з урахуванням положення ст. 73 КК засудженому необхідно призначити покарання у виді арешту на строк 1 місяць.
Підготував Леонід Лазебний
