Судова практика
У разі вчинення засудженим нового злочину під час іспитового строку невідбутою частиною покарання слід вважати раніше призначене покарання без строку попереднього ув’язнення
17 серпня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 185/10985/19 задовольнив частково касаційну скаргу прокурора, який вказував на неправильне призначення покарання за сукупністю вироків.
Вироком місцевого суду від 7 лютого 2019 р. особу було засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років та звільнено на підставі ст.ст. 75, 76 КК від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік. Протягом іспитового строку фігурант вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК.
Вироком місцевого суду від 25 вересня 2020 р. знову засуджено за ч. 1 ст. 286 КК (в редакції станом на 26 червня 2019 р.), а на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Читайте також: Потерпілий не наділений правом подавати апеляційну скаргу на судове рішення про заміну засудженому невідбутого покарання більш м’яким
На підставі ч. 3 ст. 72 КК постановлено виконувати самостійно покарання за вироком місцевого суду від 7 лютого 2019 р., яким фігурант був засудженим за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років та звільненим на підставі ст.ст. 75, 76 КК від відбування призначеного покарання з іспитовим терміном 1 рік, а також покарання у виді штрафу в сумі 300 НМДГ, що призначено за ч. 1 ст. 286 КК.
Ухвалою апеляційного суду від 22 лютого 2021 р. вирок місцевого суду від 25 вересня 2020 р. в частині призначеного покарання змінено. Визначено вважати фігуранта засудженим за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 300 НМДГ, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст.ст. 71, 72 КК покарання, призначене за цим вироком у виді штрафу в розмірі 300 НМДГ, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки та покарання, призначене за вироком місцевого суду від 7 лютого 2019 р. у виді позбавлення волі строком на 5 років, від відбування якого фігуранта на підставі ст. 75 КК звільнено з випробуванням з іспитовим терміном 1 рік, постановлено виконувати самостійно. Цією ж ухвалою виключено з мотивувальної частини вироку місцевого суду від 25 вересня 2020 р. відносно фігуранта за ч. 1 ст. 286 КК посилання на обставину, яка відповідно до ст. 67 КК обтяжує покарання, – рецидив злочинів.
Розглянувши касаційну скаргу прокурора, Верховний Суд вказав, що переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, хоча і задовольнив апеляційну скаргу прокурора частково, але доводи прокурора про порушення місцевим судом вимог ст. 71 КК при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків належно не перевірив та не навів докладних мотивів для їх спростування.
Відповідно ж до ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Положення вказаної норми є імперативними, тобто обов`язковими для застосування.
Таким чином, приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком, є обов`язком суду, який призначає покарання за сукупністю вироків.
У разі ж вчинення нового злочину у період іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням невідбутою частиною покарання є раніше призначене покарання в його повному обсязі, за винятком строку попереднього ув`язнення.
При цьому положення ч. 3 ст. 72 КК не тільки не виключають можливості застосування положень ст. ст. 70, 71 КК щодо призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків, але й прямо вказують на необхідність такого застосування. У той самий час ч. 3 ст. 72 КК передбачає не самостійне виконання вироків, якщо одним чи кількома з них призначено покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а лише неможливість складення цих покарань з іншими видами покарань при призначенні їх за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків і необхідність самостійного (окремого) виконання цих покарань.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, змінюючи вирок місцевого суду у частині призначеного покарання та призначаючи йому остаточне покарання на підставі ст. 71 КК, цих вимог закону не дотримався і не призначив фігуранту остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком.
Підготував Леонід Лазебний
