Судова практика
Ухвала апеляційного господарського про залишення апеляційної скарги без розгляду не є судовим рішенням, ухваленим по суті спору
23 липня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/9266/14 відмовив у задоволення касаційної скарги позивача, який обґрунтовував порушення судом обмеження повторної участі судді у розгляді справи тим, що суддя раніше брав участь у постановленні ухвали про залишення апеляційної скарги без розгляду у тій самій справі.
Особа звернулась до суду з позовом до ТОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «ПСП.ЛТД» та ТОВ «ІСМ Інтернешнл ЛТД» про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про купівлю-продаж жилого приміщення з тих підстав, що спірний договір порушує корпоративні права позивача як учасника продавця за договором.
Апеляційний суд постановою, ухваленою за результатом четвертого нового розгляду справи, залишив без змін рішення господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позову.
У касаційній скарзі позивач вказував, що справу розглянуто і вирішено у суді апеляційної інстанції з порушенням ч. 3 ст. 36 ГПК України, а саме – неповноважним складом суду, за участі судді, який не мав права брати повторну участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції. За його твердженням, суддя апеляційного суду неодноразово брав участь у розгляді цієї справи, з огляду на що не мав права брати участь у складі колегії суддів у новому розгляді справи та, зокрема, в ухваленні оскаржуваної постанови апеляційного суду.
Верховний Суд зазначив, що як вбачається з матеріалів справи, ця справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Передбачена ч. 3 ст. 36 ГПК України недопустимість повторної участі судді у розгляді справи полягає у тому, що у новому розгляді справи після скасування постанови суду апеляційної інстанції не може брати участь суддя, який вже брав участь саме у вирішенні справи по суті в суді апеляційної інстанції.
Наведена норма містить такі поняття як «вирішення» та «розгляд» справи, які з огляду на їх зміст та значення не можна ототожнювати.
Аналіз ч. 2 ст. 270, ч.ч. 3, 4 ст. 232, ч.ч. 1, 2 ст. 281 свідчить про те, що під вирішенням справи в суді апеляційної інстанції слід розуміти ухвалення судового рішення у формі постанови за наслідком розгляду апеляційної скарги та перегляду рішення або ухвали про закриття провадження у справі місцевого господарського суду, які ухвалюються постановляються судом першої інстанції по суті спору.
При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що ухвали суду апеляційної інстанції, постановлені до початку розгляду справи у суді апеляційної інстанції за результатом перевірки матеріалів поданої апеляційної скарги, не стосуються ні розгляду, ні вирішення справи.
Ураховуючи викладене, колегія суддів КГС ВС визнала безпідставними посилання скаржника в касаційній скарзі на ухвали апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та про задоволення заяви колегії суддів про самовідвід як на докази повторної участі у розгляді справи судді апеляційного господарського суду.
Крім того, КГС ВС зауважив, що залишення позову без розгляду – це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв’язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Тобто у такому випадку суд не вирішує спір по суті.
Ухвала апеляційного господарського про залишення апеляційної скарги без розгляду не є судовим рішенням, ухваленим по суті спору, а суддя, який брав участь у постановленні такої ухвали, не може вважатися суддею, який брав участь у вирішенні справи, оскільки за цією ухвалою суд не здійснив ні розгляду апеляційної скарги, ні перегляду рішення місцевого господарського суду, не вирішував спір по суті справи.
Підготував Леонід Лазебний
