Укрнафта проти АМКУ Проблема належності доказів в антимонопольному провадженні

Юрій Котнюк,
ЮВУ

У розслідуваній Антимонопольним комітетом України справі про так звану «паливну змову» стався цікавий поворот: 10 травня Окружний адміністративний суд Києва ухвалив рішення, яке зобов’язало цей орган утриматися від використання матеріалів, отриманих від Національного антикорупційного бюро України, які останнє, в свою чергу, отримало від Державної фіскальної служби в ході проведення досудового розслідування. Якщо даний вердикт буде залишено без змін у суді апеляційної інстанції, це суттєво вплине на існуючу практику збирання доказів у рамках антимонопольних проваджень.

Досудове розслідування починала ДФС, а продовжує його НАБУ

Розповідь про цю історію варто почати з того, що у 2015—2016 роках Управлінням фінансових розслідувань Міжрегіонального головного управління ДФС було відкрито два кримінальних провадження, які стосувалися Публічного акціонерного товариства «Укрнафта». Як відомо, її контрольний пакет (50 відсотків плюс одна акція) належить державі в особі НАК «Нафтогаз України», а 42% — різним підставним і непідставним особам, які фактично перебувають під контролем групи «Приват». У даному конкретному випадку таке співробітництво держави й приватного бізнесу унікальне тим, що формально «Укрнафта» перебуває під контролем держави, але фактично її керівний менеджмент ухвалює рішення, які на користь лише приватному бізнесу. Так було при всіх урядах України і при всіх керівниках Нафтогазу, й нинішній його голова правління Андрій Коболєв теж не виняток.

Перше з кримінальних проваджень було пов’язане з різноманітними схемами ухилення від сплати податків, які практикували менеджери «Укрнафти». Друге мало більш цікавий сюжет і стосувалося схем розтрати грошових коштів цього товариства на суму близько 12 мільярдів гривень. На думку слідчих, посадові особи «Укрнафти» постачали нафтопродукти різним фіктивним фірмам, або перераховували їм гроші в порядку передоплати за товари й послуги, наперед, при цьому, знаючи, що ні грошей за поставлені нафтопродукти, ні товарів і послуг взамін за перераховані гроші «Укрнафта» від них не отримає.

Згодом матеріали обох проваджень були передані для подальшого розслідування із ДФС до новоствореного НАБУ. Незважаючи на тривалий час проведення слідчих дій, а також явну очевидність вини зловмисників, до кримінальної відповідальності досі ніхто притягнутий не був, не говорячи вже про те, щоб комусь було ухвалено обвинувальний вирок. Зате було проведено велику кількість обшуків, у ході яких вилучено чималу кількість документів. Деякими з них і вирішив скористатися Антимонопольний комітет України, який ще у вересні 2016 року розпочав розгляд справи про захист економічної конкуренції, в рамках якої 174 суб’єкти господарювання підозрювалися у вчиненні узгоджених антиконкурентних дій при встановленні цін на світлі нафтопродукти в мережі 1 625 автозаправних станцій.

У числі фігурантів даної справи була й «Укрнафта». За попередніми підрахунками, в разі негативного для себе висновку остання могла отримати стягнення у вигляді штрафу в сумі близько 2,69 млрд гривень. Тож не дивно, що її юристи старанно вишукували будь-які промахи й помилки, аби потім у судовому порядку визнати неналежними зібрані АМКУ докази. Одним із таких вразливих місць і виявилися матеріали, одержані від НАБУ.

Детективи НАБУ порушили вимоги КПК

Отже, 20 червня 2017 року АМКУ звернувся до НАБУ з проханням надати копії деяких документів, що були в розпорядженні останнього й через два місяці їх отримав. Серед них були матеріали, вилучені в ході обшуків офісів структурних підрозділів «Укрнафти», з яких здійснювалося керівництво мережею АЗС, зокрема електронна переписка з різними суб’єктами господарювання, які теж займалися роздрібною торгівлею світлими нафтопродуктами. На підставі аналізу отриманої інформації АМКУ зробив висновок про існування розташованого в Дніпрі такого собі координаційного центру, через який різні мережі АЗС, робили вигляд що, нібито, конкурують одна з одною, а насправді узгоджено піднімали ціни на бензин і солярку. Виходячи з цього АМКУ в своєму поданні від 13 липня 2018 року запропонував визнати дії «Укрнафти», а також інших фігурантів справи, такими, що призвели до дотримання спільного підходу в ціноутворенні та спільних умов реалізації товару. А це, мовляв, є порушенням у вигляді антиконкурентних узгоджених дій щодо встановлення цін на світлі нафтопродукти, що тягне накладення штрафу.

Відповідно до вимог статті 40 Закону України «Про захист економічної конкуренції» АМКУ зобов’язаний надати всім учасникам своєї справи, які виступають у ролі відповідачів, можливість ознайомитися з її матеріалами. «Укрнафта», в числі інших, такою можливістю скористалася, а після ознайомлення її юристи подали до суду позов про визнання протиправними дії АМКУ щодо одержання, використання й поширення одержаних від НАБУ матеріалів. У другому пункті позовних вимог містилося прохання зобов’язати відповідача знищити ці матеріали. На думку позивача, Антимонопольний комітет незаконно отримав від детективів бюро вибіркову інформацію, що становить таємницю розслідування.

Розглядаючи дану справу, суддя Анна Кузьменко доволі прискіпливо дослідила правові підстави одержання працівниками АМКУ подібних матеріалів. Так, статтею 45 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що для забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Націо нальної поліції, органи доходів і зборів та інші правоохоронні органи зобов’язані надавати в межах наданих їм прав допомогу Антимонопольному комітету України. Але ось питання: чи охоплюють межі цих прав надання матеріалів кримінального провадження?

Відповідь на нього суддя знайшла у Кримінальному процесуальному кодексі України, з якого витікає, що право на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження мають виключно сторони такого кримінального провадження та представник органу пробації. Крім того, в статті 222 КПК написано, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого, прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Аналізуючи дану норму, суддя вирішила, що Кримінальний процесуальний кодекс України не дає органам досудового розслідування, зокрема слідчим (детективам), права ознайомлювати з матеріалами кримінального провадження й надавати копії цих матеріалів тим особам, які не є сторонами даного кримінального провадження. Попри це детектив НАБУ дозвіл на отримання матеріалів дав, а запитувач в особі АМКУ ці матеріали отримав, хоча в тих кримінальних провадженнях він не є ні стороною захисту, ні стороною обвинувачення. Відтак, на думку судді, матеріали було отримано з порушенням норм КПК, оскільки передбачений цим кодексом механізми примусового доступу до інформації чи документів не повинні використовуватися для інших цілей, ніж кримінальне провадження.

АМКУ незаконно оприлюднив приватне листування

Утім, якби антимонопольні клерки, незаконно отримавши інформацію слідчо-оперативного характеру, тихенько тримали би її в своїх шафах, це би ще було півбіди. Але вони її поширили, як сказано в тексті суду, серед необмеженого кола осіб. А в одержаних від НАБУ матеріалах, між іншим, містилася оперативна інформація з бази даних Державної фіскальної служби України, персональні дані широкого кола фізичних осіб, включаючи дані про їх телефони, посади, дохід, адреси з електронними поштовими скриньками, а ще листування фізичних осіб, зокрема й особисте, що здійснювалось електронною поштою. До цього переліку слід додати документи первісного обліку господарських операцій суб’єктів господарювання, що містять комерційну та банківську таємниця. Аби підкреслити гріховність скоєного працівниками АМКУ діяння, суддя зазначила, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчити про надання особами, персональні дані яких було використано й поширено, відповідної на це згоди.

На додаток до викладеного пані Кузьменко згадала статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ. Відповідно до згаданої норми, діяльність професійного або ділового характеру підпадає під поняття «приватне життя», а, відповідно, до висновків, наведених суддею Кузьменко рішень ЄСПЛ, утримання й розголошення інформації, яка стосується приватного життя, становить втручання у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Таким чином суд погодився з тим, що АМКУ незаконно одержав і розпорядився слідчо-оперативним матеріалами НАБУ, але при цьому не погодився з вимогою позивача зобов’язати його знищити ці матеріали. Це, мовляв, виглядатиме як спонукання відповідача вчинити дії, тобто тиском на нього. А це вже заборонено Законами України «Про Антимонопольний комітет України» та «Про захист економічної конкуренції». Більш естетично буде зобов’язати АМКУ утриматися від використання та поширення матеріалів, тож саме таке формулювання було викладене в резолютивній частині рішення суду від 10 травня.

У підсумку ж варто зазначити, що антимонопольна справа про антиконкурентну змову з боку власників АЗС, в рамках якої АМКУ отримав матеріали НАБУ, досі не вирішена, оскільки її рух було зупинено ухвалою ОАС Києва від 8 листопада 2018 р. Ми вже згадували про те, що 13 липня того ж року Антимонопольний комітет написав подання, з яким запропонував ознайомитися всім фігурантам. За виконанням даної процедури мали би слідувати розгляд і прий няття рішення про накладення на них штрафу. Але один із фігурантів, а саме ТОВ «Болонья Компані», подав до суду позов про визнання протиправним й скасування цього подання.

Свої позовні вимоги воно мотивувало тим, що в процесі дослідження дій суб’єктів господарювання на ринку АМКУ не дослідив необхідних чинників, які впливали на зміну цін — рівня їх котирування та курсів валют, при розрахунку акцизного податку. Одночасно із позовною заявою була подана заява про забезпечення позову у вигляді зупинки подальшого розгляду цієї антимонопольної справи до завершення розгляду позовної заяви ТОВ «Болонья Компані», яка й була задоволена Окружним адміністративним судом Києва.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути