Судова практика
Укртрансгаз вкотре спіймав облизня, або Як суди «розсьорбують кашу», яку заварив уряд
Юрій КОТНЮК, ЮВУ
Сімнадцятого липня Верховний Суд ухвалив двадцяту з початку цього року (і сорокову з початку функціонування даної інституції) постанову в черговій справі з числа тих, що належать до тієї категорії, де в ролі позивача виступає належне державі Акціонерне товариство «Укртрансгаз», відповідача — котресь із газорозподільних підприємств (облгазів), а предметом спору є стягнення заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу в газотранспортній системі. Як і в усіх попередніх випадках позивач програв процес, але цього разу, у випадку з ПАТ «Житомиргаз», судді нарешті ткнули носом представників Укртрансгазу в те місце Кодексу газотранспортної системи, яке множить на нуль його доволі однотипну для всіх подібних справ доказову базу.
Вимоги розпоряджень суперечили вимогам постанов
Оскільки дана тема далеко не вперше висвітлюється на сторінках нашої газети, ви, напевно вже здогадалися, що ключове питання даної категорії справ полягає в тому, повинна чи не повинна Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» постачати газ підприємствам комунальної теплової енергетики, якщо ті за нього не платять. Звідси випливають відповіді й на інші питання: чи зобов’язаний Нафтогаз давати їм номінації, чи зобов’язаний облгаз припиняти їм подачу палива за відсутності таких номінацій, чи буде вважатися несанкціонованим відбір, якщо облгаз усе ж таки не перекриє вентиль, й, нарешті, те, з чого ми почали, — чи муситиме облгаз платити за спожите тепловиками паливо зі своєї кишені, якщо оператор газотранспортної системи в особі Укртрансгазу кваліфікує такі дії як неврегульований небаланс.
Протягом останніх чотирьох років ми спостерігаємо як уряд, проголосивши курс на запровадження ринку природного газу, робить усе, аби цей ринок було запроваджено якомога пізніше. Правда, питання ліквідації пільгових цін на газ для окремих категорій споживачів, зокрема для житлово-комунального сектора, вирішилося саме собою через те, що в силу певних геополітичних обставин ринкові ціни на газ упали нижче рівня пільгових. Зате лишається гостро стояти питання припинення постачання газу тим споживачам, котрі не бажають своєчасно і в повному обсязі за нього платити.
Так, урядом, починаючи з 2015 року, було ухвалено три постанови про покладання спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу, в кожній із яких Нафтогазу відводилася роль гарантованого постачальника газу для підприємств комунальної енергетики й при цьому встановлювалися умови, коли він міг на законних підставах ухилитися від виконання цієї не завжди приємної для нього місії. Це було можливим тоді, коли рівень розрахунків з боку даного виду споживачів не перевищував певний рівень відсотків: іноді 50, а іноді й 90. За таких обставин Нафтогаз мав право не виділяти їм номінацій, тобто дозволів на транспортування палива магістральними і розподільними трубопроводами.
Але ось яка хитра штука: кожної осені Кабінет Міністрів ухвалював розпорядження з однотипними змістом і назвою, в якій містилося словосполучення «деякі питання опалювального сезону»: для періоду 2016/2017 рр. воно мало № 742, а для 2017/2018 рр. — № 720. В ньому йшлося про те, що з метою безперебійного постачання природного газу виробникам теплової енергії Нафтогаз виділяє їм номінації. Причому вказані акти не уточнювали, чи має він їх виділяти всім підряд, чи лише тим, хто належним чином розрахувався за поставлене паливо: написано «виділяє» і розумій як хочеш. Подвійне тлумачення даної фрази спричинило численні судові процеси, але Верховний Суд в усіх постановах даної категорії справ наголосив на тому, що в світлі згаданих постанов видача номінацій для Нафтогазу була його обов’язком, а не правом.
Цікаво, що минулої осені у зв’язку зі складними умовами одержання чергового кредиту МВФ уряд утримався від ухвалення чергового «опалювально- сезонного» розпорядження, що мало доволі драматичні наслідки для низки українських міст, в числі яких міг опинитися й тримільйонний Київ. Нагадаємо, що в 2018 році між керівництвом столичної муніципальної влади і Нафтогазом виникли серйозні непорозуміння з приводу оплати газу, спожитого комунальними підприємствами теплоенергетики. Команда Віталія Кличка тоді на всю країну проголошувала полум’яні звернення на кшталт «Дайте місту газ, а за грошима йдіть до суду», й навіть намагалася змусити свого опонента відновити постачання палива в судовому порядку. Але, на щастя для киян, ледь не в останній момент ці люди взялися за розум і заплатили Нафтогазу: не всі сто відсотків, звичайно, але достатньо для того, аби той дав місту газ, а судовий процес завершився мировою угодою.
А от у керівників 650-тисячного Кривого Рогу такої мудрості не вистачило і його мешканцям довелося в листопаді 2018-го пережити кілька дуже неприємних днів у холодних оселях. Тамтешнє Акціонерне товариство «Криворізька теплоелектроцентраль» тоді звернулося до ПАТ «Криворіжгаз» із позовом, у забезпечення якого Господарський суд Дніпропетровської області навіть тимчасово заборонив відповідачеві припиняти розподіл газу на об’єкти позивача, але реально конфлікт було вирішено в позасудовому порядку й після того, як тепловики розрахувалися з Нафтогазом на рівні 60% від належного, як того й вимагала Постанова КМУ про покладення спеціальних обов’язків № 867 від 19.10.2018 р. Лише після цього Нафтогаз відновив постачання палива, а суд у задоволенні позову Криворізької теплоцентралі відмовив, зазначивши, що позивач обрав не той, що треба, спосіб захисту своїх прав.
Пристрасті навколо номінацій
Ці випадки мають послужити серйозною пересторогою на майбутнє для всіх комунальних теплоенергетиків і їхніх муніципальних власників, але за той період, коли уряд ухвалював постанови й розпорядження, що явно суперечили одне одному, в судах накопичилося чимало справ, відповідачем по одній з яких був і згаданий на початку нашої розповіді «Житомиргаз».
У 2018 р. він отримав позов від Укртрансгазу на суму 129 млн грн, з яких 88 мільйонів — заборгованість за послуги балансування надані у 2016—2017 роках, а решта — «хвости» у вигляді пені, річних відсотків та інфляційних втрат. У статусі третіх осіб участь у справі брали на стороні позивача — його материнська структура Нафтогаз, на стороні відповідача — низка організацій з постачання тепла для житлового сектора, серед яких комунальні підприємства «Житомиртеплокомуненерго» і «Бердичівтеплоенерго».
Зміст позовних вимог був доволі банальним як для подібних ситуацій. «Житомиргаз» як оператор газорозподільної системи, ліцензована територія діяльності якої охоплює майже всю Житомирську область, отримує паливо з газотранспортної системи, оператором якої є Укртрансгаз, і доставляє його розподільними газопроводами до об’єктів конкретних споживачів. На відміну від речей, що перебувають у твердому чи рідкому стані і які можуть транспортуватися контейнерами чи цистернами, газ іде з труби суцільним потоком і на ньому не можна написати, що цей обсяг транспортує така-то фірма для такого-то хімічного заводу, а цей — таке-то міністерство для такої-то військової частини. Тож для того, аби правильно розподілити цей потік, усі постачальники надсилають свої повідомлення, які професійною мовою називають номінаціями, Укртрансгазу, а той уже передає їх тому з газорозподільних підприємств, на території обслуговування якого знаходиться споживач. Якщо облгаз отримає номінацію для того чи іншого об’єкту, значить зможе доставляти туди газ, а ні, то має припинити подачу газу до нього.
Якщо об’єкт, не маючи номінації, але все ж таки спожив паливо, значить стався несанкціонований відбір, який тягне за собою виникнення негативного небалансу обсягів природного газу в газотранспортній системі. Цим словосполученням називають невідповідність об’єму природного газу, який на законних підставах увійшов до ГТС, тому об’єму, який на таких же законних підставах з неї вийшов. І якщо в зону відповідальності конкретного облгазу із ГТС вийшло більше газу, чи для неї туди зайшло, цей облгаз мусить оплатити Укртрансгазу таке перевищення за комерційною ціною, а в деяких випадках і з коефіцієнтом компенсації 1,2. А вже потім цей недолугий облгаз нехай розбирається з тим споживачем, який насмілився здійснити несанкціонований відбір. До речі, за таку шкоду постраждале газорозподільне підприємство, згідно закону, має право одержати компенсацію вже за коефіцієнтом 2.
«Кодекс ми повинні шанувати»
В усіх попередніх аналогічних справах постанови Верховного Суду, які ухвалювалися на користь облгазів, робили упор на те, що відповідачі виконували вимоги «сезонно-опалювальних» розпоряджень КМУ. Таким чином, ситуація виглядала так, що затверджений НКРЕКП Кодекс газотранспортної системи, який вимагає припинити розподіл будь-якому споживачеві без номінації, суперечить розпорядженням уряду, які вимагають забезпечити доставку газу підприємствам теплокомуненерго незалежно від наявності чи відсутності в них номінації. Ну а суд, зрозуміло, в подібних випадках зобов’язаний тлумачити всі сумніви на користь звільнення особи від відповідальності. Не варто докладно роз’яснювати, що такий стан нормативної бази не дуже добре характеризував роботу відповідних органів і не сприяє авторитету держави. Проте в ситуації з «Житомиргазом» судді довели, що розпорядження уряду не дуже й суперечить Кодексу ГТС, якщо, звичайно, читати цей кодекс уважно й до самого останнього пункту.
Отже, читаємо уважно розділ Х Кодексу ГТС, який називається «Припинення, обмеження та відновлення транспортування природного газу». В ньому написано, що оператор ГТС, тобто Укртрансгаз, зобов’язаний припинити транспортування цього виду палива тому чи іншому споживачеві у випадку несанкціонованого відбору. Але, виявляється, встановлення одного лише факту відсутності номінації для цього замало — Кодексом передбачена певна процедура, в ході якої постачальник газу для такого споживача або замовник послуг транспортування газу на його об’єкт споживання (а Нафтогаз у стосунках з підприємствами теплокомуненерго виступає в ролі й того, й другого) має надіслати офіційне повідомлення як Укртрансгазу, так і облгазу, на території обслуговування якого розташований цей проблемний об’єкт.
Мало того, дане повідомлення має містити інформацію про дату майбутнього відключення й повинне бути надіслане ініціатором відключення не піз ніше чотирьох днів до настання цієї рокової дати. А якщо споживачем є підприємство металургійної чи хімічної промисловості — взагалі за шість днів. По тому оператор ГТС повинен ретранслювати дане повідомлення одночасно проблемному споживачеві і оператору ГРС, який, у свою чергу, має ретранслювати це повідомлення безпосередньо споживачеві. Таким чином, споживач, який дозволив собі нахабство здійснити несанкціонований відбір, повинен отримати повідомлення про майбутнє відключення як мінімум з трьох різних джерел: постачальника, оператора ГТС і оператора ГРС.
Випадання хоча б однієї ланки цього ланцюга руйнує конструкцію кваліфікації дій споживача як несанкціонованого відбору. В нашому ж випадку судді встановили, що позивач — Укртрансгаз не надав доказів надсилання «Житомиргазу» повідомлення про припинення подачі газу підприємствам теплокомуненерго, так само як і не надав доказів того, що «Житомиргаз» усупереч такому повідомленню все одно здійснив їм розподіл газу. Цього факту виявилося досить для того, аби поставити під сумнів несанкціонованість відбору й відмовити Укртрансгазу в задоволенні його позовних вимог в усіх трьох інстанціях.
Джерело: Юридичний вісник України
